ультура ≥ рел≥г≥¤

30

«ћ≤—“

¬ступ

1. ѕроблема культури в сучасн≥й ф≥лософ≥њ

ќсобливост≥ духовноњ культури сусп≥льства

‘ункц≥њ культури

2. ¬плив рел≥г≥њ на характер духовного типу сусп≥льства

–ел≥г≥¤ ≥ культурно-≥сторичний тип сусп≥льства

–оль рел≥г≥њ у визначенн≥ ц≥нн≥сноњ спр¤мованост≥ цив≥л≥зац≥њ

¬плив рел≥г≥йних вчень на св≥тогл¤дн≥ ц≥нност≥ сучасних цив≥л≥зац≥й

3. –ел≥г≥¤ в систем≥ культури

«наченн¤ ≥ сенс рел≥г≥њ в культур≥

—п≥вв≥дношенн¤ рел≥г≥њ та культури

–ел≥г≥йний культ ≥ мистецтво

¬исновки

Ћ≥тература

¬—“”ѕ

 ритер≥Їм осв≥ченост≥ спец≥ал≥ста, його ≥нтел≥гентност≥ виступаЇ ступ≥нь залученн¤ людини до духовних ц≥нностей, гуман≥стичних ≥дей на фон≥ характерних дл¤ нашого часу прагма-тизму та рац≥онал≥зму, в ситуац≥њ духовного надлому особистост≥ в ход≥ трансформац≥њ украњнського сусп≥льства.

—аме ф≥лософський анал≥з культури дозвол¤Ї по¤снити процеси духовного ≥ соц≥ального житт¤, систематизувати ≥ упор¤дкувати р≥зноман≥тн≥ форми Ћюдськоњ д≥¤льност≥. ¬ивченн¤ сусп≥льства засобами культури - актуальне завданн¤, оск≥льки лише його економ≥чн≥ та пол≥тичн≥ характеристики не дають можлив≥сть зрозум≥ти багато соц≥альних ¤вищ. якщо технократичне мисленн¤ в≥дсуваЇ на задн≥й план мистецтво, л≥тературу, рел≥г≥ю, ф≥лософ≥ю ≥, врешт≥ решт, саму людину, то культуролог≥чний п≥дх≥д допомагаЇ усв≥домити важлив≥сть цих феномен≥в сусп≥льноњ св≥домост≥.  ультуролог≥¤ занурюЇ людину в св≥т ду-ховних ц≥нностей, даЇ змогу осмислити ¤к Їдиний комплекс м≥фо-лог≥ю, рел≥г≥ю, ф≥лософ≥ю, мистецтво, етичн≥ норми та естетичн≥ пристраст≥.

¬ивченн¤ культури ¤к сусп≥льного ¤вища допоможе по¤снити процеси духовного й соц≥ального житт¤. ¬и¤вивши ком-плекс взаЇмопов'¤заних культурних ¤вищ у сусп≥льств≥, можна систематизувати, класиф≥кувати ≥ упор¤дкувати багатомањтт¤ форм людськоњ д≥¤льност≥.

 ультуролог≥¤ пор≥вн¤но молода наука. ќформленн¤ њњ ¤к специф≥чноњ сфери гуман≥тарного знанн¤ с¤гаЇ Ќового часу ≥ пов'¤зане з ф≥лософськими концепц≥¤ми ≥стор≥њ ƒж. ¬≥ко, ≤. √ер-дера ≥ √. √егел¤.

Ѕ≥льш≥сть культуролог≥в сход¤тьс¤ на тому, що в розвитку культуролог≥њ можна вид≥лити к≥лька основних теоретичних кон-цепц≥й, або парадигм, ¤к б≥льш-менш в≥дрефлексованих теоретич-них њ методичних положень, на ¤к≥ спираютьс¤ культуролог≥чн≥ досл≥дженн¤. Ќайб≥льш типов≥ серед них:

- цикл≥чна концепц≥¤ (або концепц≥¤ цикл≥чних круговорот≥в);

- еволюц≥он≥стська;

- антрополог≥чна;

- революц≥йно - демократична.

ќсновоположником концепц≥њ цикл≥чного розвитку культу-ри вважаЇтьс¤ ≥тал≥йський ф≥лософ ƒж. ¬≥ко (1668-1740).  ож-ний народ, на думку вченого, проходить цикл у своЇму розвитку, ¤кий включаЇ три епохи: дитинство, або бездержавний пер≥од, де пров≥дна роль належить жерд¤м; юн≥сть, дл¤ ¤коњ характерне фор-муванн¤ держави ≥ п≥дкоренн¤ геро¤м; зр≥л≥сть людського роду, де в≥дносини м≥ж людьми регулюютьс¤ сов≥стю та усв≥домленн¤м свого обов'¤зку. ‘ормою правл≥нн¤ в цей пер≥од Ї монарх≥¤ або демократична республ≥ка. ƒос¤гнувши вищого ступен¤ розвитку, люди знову падають на нижчий. ≈поху середньов≥чч¤ ¬≥ко, трактуЇ ¤к "друге варварство".

 онцепц≥¤ цикл≥чного розвитку д≥стала подальшого розвитку в прац¤х ћ.ƒанилевського (1882 - 1885), ќ. Ўпенглера (1880 - 1936), ј. “ойнб≥ (1889 - 1975) та ≥нших вчених.

≈волюц≥он≥стська теор≥ю культури представлена в прац¤х американського вченого Ћ. ћорга-на (1818 - 1881) ≥ англ≥йського ≥сторика ≈.“ейлора (1832 - 1917) та ≥нших досл≥дник≥в. —утн≥сть ц≥Їњ концепц≥њ культури пол¤гаЇ в тому що висуваЇтьс¤ ≥ обірунтовуЇтьс¤ принцип Їдност≥ людського роду та спор≥дненост≥ потреб р≥зних народ≥в у формуванн≥ культури.

јнал≥зуючи культуру перв≥сного сусп≥льства, ≈. “ейлор зробив висновок, що розвиток того чи ≥ншого народу в≥дбуваЇтьс¤ пр¤-мол≥н≥йно, в≥д простого до складного. Ћ. ћорган у розвитку сусп≥льства вид≥л¤Ї так≥ основн≥ стад≥њ: дик≥сть, варварство, цив≥л≥зац≥ю. ѕров≥дна ≥де¤ еволюц≥он≥зму - це пр¤мол≥н≥йн≥сть культурного прогресу та обов'¤зкова вимога дл¤ кожного народу пройти вс≥ необх≥дн≥ стад≥њ розвитку. —учасний неоеволюц≥он≥зм - у розум≥нн≥ культури (ё. —тюард, ƒж.ћйорок). –ел≥г≥йний еволюц≥он≥зм ѕ. “ей¤ра це Ўардена; рефлекс≥¤ ¤к ≥мпульс виникненн¤ ≥ розвитку культури. ћеметика ¤к спр¤мован≥сть сучасноњ нееволюц≥йноњ думки.

јнтрополог≥чна, або функц≥ональна, концепц≥¤ культури представлена в прац¤х видатного англ≥йського етнографа ≥ соц≥олога Ѕ. .ћалиновського (1884 - 1942), французького ет-нолога ≥ соц≥олога   J≤ев≥ - —троса (1908 - 1991), американсько-го етнографа ј.  ребера (1876 - 1960) та ≥н. —утн≥сть ц≥Їњ кон-цепц≥њ пол¤гаЇ в тому, що виникненн¤ ≥ розвиток культури пов'¤зуЇтьс¤ з проблемами людства. Ѕ. .ћалиновськ≥й, д≥лить потреби, що зумовили виникненн¤ культури, на первинн≥, пох≥дн≥ та ≥нтегративн≥. ѕервинн≥ потреби спр¤мован≥ на продовженн¤ роду ≥ забезпеченн¤ життЇд≥¤льност≥. ѓм в≥дпов≥даЇ розвиток знань, осв≥ти, житлових умов. ѕох≥дн≥ потреби спр¤мован≥ на виготовленн¤ та вдосконаленн¤ знар¤дь прац≥. ѓм в≥дпов≥даЇ розвиток економ≥ки ≥ культури господарюванн¤. ≤нтегративн≥ потреби про¤вл¤ютьс¤ в необх≥дност≥ згуртуванн¤ ≥ об'Їднанн¤ людей, у потреб≥ авторитету. «адоволенню цих погреб в≥дпов≥даЇ пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж культурами зумовлена р≥зними способами задоволенн¤ потреб.

«асновниками революц≥йно-демократичноњ, або марксистськоњ, концепц≥њ культури були  . ћаркс (1818-1883) та ‘. ≈нгельс (1820 -1895). ¬она ірунтуЇтьс¤ тому на принцип≥, що визначальним у походженн≥ ≥ розвитку культури Ї матер≥ально-перетворююча сусп≥льна д≥¤льн≥сть людей, ¤ка спр¤мована насамперед на задоволенн¤ матер≥альних потреб, а також на формуванн¤ висо-кокультурноњ людини ¤к сусп≥льного суб'Їкта д≥¤льност≥.

ћетою моЇњ роботи Ї в межах запропонованого обс¤гу розгл¤нути основн≥ питанн¤, що стосуютьс¤ проблеми культури в сучасн≥й ф≥лософ≥њ, впливу рел≥г≥њ на характер духовного типу сусп≥льства, та сп≥вв≥дношенн¤ рел≥г≥њ та культури

1. ѕ–ќЅЋ≈ћј  ”Ћ№“”–» ¬ —”„ј—Ќ≤… ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ

1.1 ќсобливост≥ духовноњ культури сусп≥льства

 ультура Ї орган≥чною Їдн≥стю матер≥ального та духовного. ¬ л≥тератур≥ прийн¤то розр≥зн¤ти матер≥альну ≥ духовну культуру. ћатер≥альна культура охоплюЇ всю сферу матер≥альноњ д≥¤льност≥ людей та њњ результати. —юди в≥днос¤тьс¤ засоби виробництва ≥ продукти прац≥, форми сусп≥льноњ орган≥зац≥њ трудовоњ д≥¤льност≥ людини. ƒуховна культура насамперед охоплюЇ сферу духовного виробництва - це сукупн≥сть форм сусп≥льноњ св≥домост≥, способ≥в створенн¤ ≥ використанн¤ духовних ц≥нностей , форм комун≥кац≥њ людей. Ѕудь-¤ка абсолютизац≥¤ чи недооц≥нка матер≥альноњ або духовноњ сторони культури зб≥днюЇ њњ ¤к надзвичайно багатогранне, ц≥л≥сне ¤вище.

¬изначаЇтьс¤ певна типолог≥¤ культур. ¬ид≥л¤ють нац≥ональну (украњнську, рос≥йську, французьку) культуру; рег≥ональну (слов'¤нську, американську, африканську) культуру; культуру певних соц≥альних суб'Їкт≥в. ¬ид≥л¤ють також певн≥ культурн≥ епохи: антична культура, культура середньов≥чч¤, культура епохи ¬≥дродженн¤; певн≥ форми культури: пол≥тична, соц≥альна, правова, економ≥чна, еколог≥чна, етн≥чна, ф≥зична, моральна. ¬ л≥тератур≥ називають також так≥ специф≥чн≥ культурн≥ пласти й культурн≥ п≥дрозд≥ли, ¤к масова, ел≥тарна, молод≥жна культура та ≥н., а також оф≥ц≥йна культура.

ƒуховна культура - це р≥зноман≥тний досв≥д життЇд≥¤льност≥ соц≥альних суб'Їкт≥в, що включаЇ в себе найсуттЇв≥ш≥ результати сусп≥льного бутт¤, соц≥уму в ц≥лому, багатогранних духовних ц≥нностей. “акий досв≥д маЇ загальний, ун≥версальний характер. ” вузькому розум≥нн≥ духовна культура ¤вл¤Ї собою спос≥б взаЇмод≥њ, взаЇмовпливу форм д≥¤льност≥ соц≥альних суб'Їкт≥в, що зд≥йснюютьс¤ в процес≥ духовного виробництва; це система соц≥ально-духовних ц≥нностей, спр¤мованих на формуванн¤ та в≥дтворенн¤ р≥зноман≥тних, багатогранних духовних зв'¤зк≥в та взаЇмин м≥ж людьми з метою збагаченн¤ духовного житт¤ сусп≥льства, його загального прогресу. Ќарешт≥, духовна культура - це такий спос≥б св≥домоњ орган≥зац≥њ особист≥стю своЇњ ≥ндив≥дуальноњ сенсожиттЇвоњ д≥¤льност≥ в сфер≥ духовного ≥ матер≥ального виробництва, ¤кий забезпечуЇ њй всеб≥чну самореал≥зац≥ю, само зд≥йсненн¤ њњ сутн≥сних сил, р≥зноман≥тних життЇпро¤в≥в.

ƒуховна культура ¤к елемент духовного житт¤, сусп≥льних, духовних в≥дносин включаЇ в себе певну систему ц≥нностей, знань, переконань, св≥тогл¤дних ор≥Їнтац≥й, норм, традиц≥й в орган≥чн≥й Їдност≥ з соц≥альною гуман≥стично значимою д≥¤льн≥стю людей щодо освоЇнн¤, творенн¤ бутт¤. ƒуховна культура створюЇтьс¤ д≥¤льн≥стю соц≥альних суб'Їкт≥в ≥ спр¤мована на перетворенн¤ сусп≥льного бутт¤, розвиток сутн≥сних сил людини, зокрема њњ духовност≥, њх всеб≥чну самореал≥зац≥ю; це не т≥льки св≥дом≥сть, а й соц≥альна активн≥сть, перетворююча д≥¤льн≥сть особистост≥, ¤ка вим≥рюЇтьс¤ обс¤гом створюваних нею духовних, соц≥огуман≥стичних ц≥нностей. “ака культура св≥дчить про здатн≥сть кожноњ особистост≥ до сприйн¤тт¤ передового, прогресивного в сусп≥льному бутт≥, так само ¤к ≥ до його поширенн¤, творенн¤ у в≥дпов≥дност≥ з творчими силами та зд≥бност¤ми кожноњ ≥ндив≥дуальност≥; по готовн≥сть особистост≥ до самов≥ддач≥, саморозвитку своЇњ духовност≥ ¤к свого особистого, так ≥ всього сусп≥льства.

÷≥нност≥ духовноњ культури Ї д≥алектичною Їдн≥стю нац≥онального та загальнолюдського. ¬она неможлива ¤к без ц≥нностей конкретноњ нац≥ональноњ культури, так ≥ без загальнонац≥ональних ц≥нностей, вироблених людством. ÷≥нн≥сний зм≥ст духовноњ культури може виступати руш≥йною силою сусп≥льного прогресу лише тод≥, коли творчий потенц≥ал такоњ культури ірунтуЇтьс¤ на загальн≥й систем≥ ц≥нностей, вироблених людством прот¤гом своЇњ ≥стор≥њ.

¬одночас ц≥нност≥ духовноњ культури мають ¤скраво виражене нац≥онально-специф≥чне, ≥ндив≥дуальне забарвленн¤. “ак, ц≥нност≥ культури, що формуютьс¤ в умовах нашоњ украњнськоњ д≥йсност≥, мають стати нормою практично-повс¤кденноњ д≥¤льност≥, ор≥Їнтац≥њ њњ громад¤н, елементом самоц≥нност≥ кожноњ ≥ндив≥дуальност≥, складовою гуман≥стичноњ творчост≥ њњ народу, що Ї результатом тривалого розвитку ”крањни. ¬ ”крањн≥ сво¤ особлива дол¤, ¤ка зумовлена ус≥м ходом њњ становленн¤ ¤к ≥сторичноњ ≥ндив≥дуальност≥; ц¤ складова процес≥в сусп≥льного бутт¤ зумовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальнопланетарного ≥ нац≥онально-особливого, специф≥чного т≥льки дл¤ ”крањни, дл¤ њњ народу, њњ етнокультури, традиц≥й, ментал≥тету - тобто дл¤ њњ ≥ндив≥дуальност≥ ”крањни вт≥лений дух њњ народу, його нац≥ональна самосв≥дом≥сть, самобутн≥сть та неповторн≥сть власного складного, суперечливого, ¤скравого ≥ траг≥чного соц≥ального, духовного досв≥ду.

ƒуховна культура - це складний соц≥одинам≥чний процес розвитку ≥ функц≥онуванн¤ багатогранних процес≥в та ¤вищ сусп≥льного житт¤, що безпосередньо чи опосередковано впливають на њњ становленн¤, формуванн¤. —оц≥одинам≥ка такоњ культури передус≥м передбачаЇ зв≥льненн¤ особистост≥, ≥ндив≥дуальност≥ в≥д форм сусп≥льних, духовних в≥дносин, що сковують њњ. ¬она означаЇ перех≥д в≥д статичного ≥снуванн¤ особистост≥ до динам≥чного, а також передбачаЇ њњ автоном≥ю, перех≥д в≥д тотальноњ регламентац≥њ до свободи ус≥х сфер життЇд≥¤льност≥ ≥ндив≥дуальност≥, духовного, соц≥ального плюрал≥зму. ¬она означаЇ перех≥д в≥д одном≥рност≥ до багатом≥рност≥, багатогранност≥, альтернативност≥ економ≥чних, соц≥альних, пол≥тичних, духовних процес≥в, що зумовлюють розвиток свободи людини, орган≥чну самореал≥зац≥ю ≥ндив≥дуальност≥, њњ духовност≥ [10,c515].

1.2 ‘ункц≥њ культури

Ѕудучи надскладною структурою, культура волод≥Ї багатофункц≥ональн≥стю, виконуЇ р¤д важливих, життЇво необх≥дних дл¤ сусп≥льства соц≥альних функц≥й.

‘ункц≥¤ п≥знавальна пол¤гаЇ в т≥м, що багато дос¤гнень культури виступають ¤к нов≥ способи подальшого п≥знанн¤ навколишнього св≥ту ≥ використанн¤ цього знанн¤ в людськ≥й практиц≥ (приборканн¤ стих≥йних сил природи, оптим≥зац≥¤ соц≥альних в≥дносин ≥ т.д.). ћожливост≥ культури в цьому в≥дношенн≥ залежать в≥д того, наск≥льки повно вона зд≥йснюЇ синтез ус≥х форм сусп≥льноњ св≥домост≥, надаючи тим самим у розпор¤дженн¤ суб'Їкта, що п≥знаЇ, ц≥л≥сну культуру п≥знанн¤ й освоЇнн¤ л≥ра. ” той же час - у пор¤дку зворотного зв'¤зку - сама культура, њњ р≥вень ≥ стан служать ≥ндикатором, що дозвол¤Ї безпомилково судити про усп≥хи людини в "олюдненн≥" природи ≥ самого себе.

‘ункц≥¤ ≥нформативна, зв'¤зана з нагромадженн¤м ≥ трансл¤ц≥Їю соц≥ального досв≥ду. ћова йде про трансл¤ц≥ю по р≥зних адресах: в≥д одного покол≥нн¤ до ≥ншого, усередин≥ одн≥Їњ крањни в межах житт¤ одного покол≥нн¤, в≥д одного народу до ≥ншого. ѕ≥дкреслимо, що ≥ншого, кр≥м культури, механ≥зму передач≥ "соц≥альноњ спадковост≥" сусп≥льство не маЇ. —ама ж культура дл¤ реал≥зац≥њ ц≥Їњ функц≥њ повинна ¤вл¤ти собою складну й усе б≥льш ускладнюючу в м≥ру к≥льк≥сних ≥ ¤к≥сних зм≥н соц≥ального досв≥ду знакову систему. “акими знаками Ї слова ≥ пон¤тт¤, математичн≥ символи, формули науки, мова музики ≥ живопису, знар¤дд¤ виробництва ≥ предмети споживанн¤. ” своњй ≥нформативн≥й функц≥њ культура виступаЇ ¤к "пам'¤ть" людства.

‘ункц≥¤ комун≥кативна, що дозвол¤Ї люд¤м вступати в сп≥лкуванн¤ один з одним.  омун≥кативна й ≥нформативна функц≥њ зв'¤зан≥ м≥ж собою генетично: ми можемо вступати в сп≥лкуванн¤ м≥ж собою т≥льки завд¤ки тим знаковим системам, що представл¤Ї в наше розпор¤дженн¤ культура, ≥ насамперед , завд¤ки природним ≥ штучним мовам. ¬ажливе значенн¤ дл¤ налагодженн¤ ≥ п≥дтримки масових комун≥кац≥й маЇ техн≥чна культура сусп≥льства. Ќав≥ть неозброЇним оком пом≥тно, ¤к за допомогою техн≥чних засоб≥в усе б≥льшого значенн¤ набуваЇ непр¤ме сп≥лкуванн¤, причому застосуванн¤ супутникового зв'¤зку дозвол¤Ї зробити його масштаби в ≥стину планетарними.

‘ункц≥¤ нормативне, регулююче поводженн¤ окремих ≥ндив≥д≥в ≥ ц≥лих соц≥альних груп. "÷ензура" культури поширюЇтьс¤ буквально на усе, що робл¤ть люди, - на њхню працю ≥ побут, на м≥жгрупов≥ ≥ м≥жособист≥сн≥ в≥дносини. ѕри цьому виникають досить ≥стотн≥ протир≥чч¤ м≥ж вимогами культури й ≥ндив≥дуальних особливостей, похилост¤ми, потребами людей. ѕро те, ¤к≥ кол≥з≥њ можуть виникати при цьому, добре сказано в «. ‘рейда, що бачило в пресингу, зд≥йснюваному "цензурою" культури, головну причину невротичних захворювань. ћ≥ж ≥ншим, про р≥вень культури сусп≥льства треба, напевно, судити ≥ по тому, наск≥льки воно, з одного боку, ≥ ≥ндив≥д - з ≥ншого боку - здатн≥ гасити ц≥ протир≥чч¤, не довод¤чи њх до стад≥њ антагон≥зму. ” цьому в≥дношенн≥ першор¤дноњ Ї роль морал≥ ≥ права - головних регул¤тор≥в у систем≥ культури.

‘ункц≥¤ цив≥л≥зац≥йна, гуман≥стична, виступаюча в ¤кост≥ головноњ, системообразуючоњ функц≥њ культури. ѕристосувальна, п≥знавальна, ≥нформативна, комун≥кативна, нормативна функц≥њ культури п≥длегл≥ гуман≥стичноњ (цив≥л≥зац≥йноњ) ≥ фактично виступають ¤к њњ модиф≥кац≥њ. ≤. √ердер писав: "√уманн≥сть - це скарб ≥ нагорода за вс≥ прац≥ людськ≥... ¬ихованн¤ гуманност≥ Ї справа, ¤кою варто займатис¤ безперестану; у противному випадку ми ус≥... повернемос¤ до тваринного стану, до скотин¤чоњ брутальност≥".

√уман≥стична спр¤мован≥сть культури покликана виконувати роль специф≥чного селектора, що виводить за меж≥ системи культури вс≥ безнад≥йно застар≥ле, а тому реакц≥йне, що повертаЇ нас до нецив≥л≥зованого стану, так само ¤к ≥ спроби в≥дродити под≥бн≥ архањзми. Ќа жаль, ¤к ми бачимо, ц¤ селекторна роль не завжди реал≥зуЇтьс¤ [3, c. 454].

2. ¬ѕЋ»¬ –≈Ћ≤√≤ѓ Ќј ’ј–ј “≈– ƒ”’ќ¬ќ√ќ “»ѕ” —”—ѕ≤Ћ№—“¬ј

2.1 –ел≥г≥¤ ≥ культурно-≥сторичний тип сусп≥льства.

як ми вже знаЇмо, рел≥г≥¤ виникаЇ у певних умовах соц≥ального бут-т¤, на певному етан≥ розвитку матер≥альноњ культури людини ≥ па певному р≥вн≥ розвитку њњ св≥домост≥. ƒавн≥ рел≥г≥њ санкц≥онували й осв¤чували пол≥тичну владу, виступали ¤к символ, що поЇднував людей у певну сп≥льн≥сть. –ел≥г≥¤ завжди не т≥льки сто¤ла на боц≥ певноњ соц≥альноњ структури, але й впливала на нењ. ÷ей вплив багато в чому залежав в≥д тих орган≥зац≥йних форм чи догматичноњ структури, що вибирала та чи ≥нша рел≥г≥¤ в процес≥ свого розвитку. ¬иникнувши й на-бравши форми у певних умовах, рел≥г≥¤ стаЇ дуже автономною системою, що розвиваЇтьс¤ за властивими т≥льки њй законами. «вичайно, зовн≥шн≥ впливи здатн≥ стимулювати зм≥ну чи роз-виток рел≥г≥њ у певному напр¤мку, спонукувати рел≥г≥њ присто-совуватис¤, а тим самим - сильно зм≥нюватис¤. јле нав≥ть ц≥ зм≥ни в≥дбуваютьс¤ за законами, що Ї внутр≥шньо детерм≥но-ваним розвитком рел≥г≥йноњ св≥домост≥.

–ел≥г≥¤ т≥сно пов'¤зана з етнокультурною традиц≥Їю, вона спираЇтьс¤ на досв≥д сотень покол≥нь людей, що надаЇ њњ нормам сакрального характеру, тим самим перетворюючи њх у культурний стандарт ≥ еталон. “аким чином рел≥г≥њ охорон¤ють певну культуру в≥д њњ руйнуванн¤ п≥д впливом ззовн≥. “об-то ¤кщо рел≥г≥¤ Ї породженн¤м культури, то вона, у свою чергу, спри¤Ї збереженню, в≥дтворенню визначеного типу культу-ри, тобто лежить у його основ≥ [1, c.25].

2.2 –оль рел≥г≥њ у визначност≥ ц≥нн≥сноњ спр¤мованост≥ цив≥л≥зац≥њ

—аме зворотний вплив рел≥г≥њ на культурний тип сусп≥льства у св≥й час в≥дзначали н≥мецький соц≥олог ћ. ¬ебер ≥ англ≥йський ≥сторик ј. “ойнбi. M. ¬ебер в≥дзначав, що рел≥г≥йн≥ у¤вленн¤ певним чином ор≥Їнтують д≥¤льн≥сть людини, визначають спр¤мован≥сть соц≥альноњ активност≥ й оц≥нку людиною результат≥в своЇњ д≥¤льност≥. “ому в основ≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ лежить не ст≥льки спос≥б взаЇмод≥њ людини з зовн≥шн≥м середовищем, ск≥льки тип рел≥г≥њ та характер обумовлених нею ц≥нностей. Ќаприклад, ¬ебер дов≥в, що саме реформац≥¤ христи¤нськоњ церкви у дус≥ протестантизму створила належн≥ умови дл¤ перемоги кап≥тал≥стичних в≥дносин, зам≥нивши у св≥домост≥ людини ц≥нн≥сн≥ установки, що диктувалис¤ католицькою церквою ≥ спиралис¤ на притаманний середньов≥чн≥й людин≥ стереотип св≥тосприйн¤тт¤, на установки ≥ моральн≥ вимоги, що в≥дпов≥дали потребам сусп≥льства пер≥оду первинного кап≥тал≥стичного накопиченн¤.

ј. “ойнб≥ вважав рел≥г≥ю системою, що визначаЇ основн≥ принципи т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ. “ому в основ≥ певноњ цив≥л≥зац≥њ лежить певна рел≥г≥¤.

’оча багато рел≥г≥Їзнавц≥в вважають, що позиц≥¤ ¬ебера ≥ “ойнб≥ Ї переб≥льшенн¤м впливу рел≥г≥њ на сусп≥льство, що сама рел≥г≥¤ Ї породженн¤м соц≥альноњ ≥стор≥њ тому не може вважатис¤ першоосновою культури, сл≥д визнати, що й справд≥ вс≥ в≥дом≥ нам цив≥л≥зац≥њ, ¤к зах≥дн≥, так ≥ сх≥дн≥, багато що запозичили з≥ своњх рел≥г≥й (принципи орган≥зац≥њ с≥мейних, побутових, соц≥альних ≥нститут≥в). ќтже, не можна заперечувати переважаючого впливу рел≥г≥њ на тип культурноњ традиц≥њ, але навр¤д чи треба вважати первинною в≥дносно ¤вищ соц≥ально-економ≥чного характеру. јле рел≥г≥йно-культурна традиц≥¤ та њњ ≥нститути д≥йсно визначають особливост≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ, тому зах≥дна цив≥л≥зац≥¤ (особливо середньов≥чна) може називати-с¤ христи¤нською, так само, ¤к близькосх≥дна арабо-тюрко--≥ранська цив≥л≥зац≥¤ може називатис¤ мусульманською, цив≥л≥зац≥¤ народ≥в ≤нд≥њ - ≥ндуњстською, далекосх≥дна - будд≥йською.

÷е тим б≥льше правильно, що не т≥льки в минулому на-род≥в, а й зараз рел≥г≥њ в≥д≥грають не просто пом≥тну, а всезрос-таючу роль, особливо на —ход≥: тут Їдиною можлив≥стю проти-сто¤ти н≥велювальному процесу вестерн≥зац≥њ, що викликаний ≥ндустр≥альним розвитком, вбачаЇтьс¤ збереженн¤ рел≥г≥йноњ традиц≥њ та нац≥онально-рел≥г≥йноњ форми житт¤.

—аме рел≥г≥¤ ≥ та традиц≥¤, що нею санкц≥онуЇтьс¤, багато в чому визначають не т≥льки зовн≥шн≥ риси т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ, але й тип св≥тосприйн¤тт¤ ≥ св≥торозум≥нн¤, прита-манний тому чи ≥ншому сусп≥льству. ¬ сучасному св≥т≥ гостро в≥дчуваЇтьс¤ намаганн¤ крањн, що розвиваютьс¤, зр≥вн¤тис¤ з розвинутими крањнами, ≥ це зрозум≥ло, тому що саме зах≥дн≥ крањни визначають спр¤мован≥сть науково-техн≥чного прогре-су. ќтже продукт техн≥чноњ культури, нав≥ть вироблений на —ход≥, Ї продуктом зах≥дноњ культури (так, знаменита ¤понсь-ка техн≥ка - це продукт зах≥дного кап≥тал≥зму, а не тра-диц≥йноњ ¤понськоњ культури). ѕеред лицем техн≥ко-культур-ного впливу «аходу перед ≥ншими народами постаЇ проблема: ¤к краще запозичити чуж≥ дос¤гненн¤, але не втратити нац≥ональноњ самобутност≥. Ќе дивно, що вир≥шенн¤ проблеми збереженн¤ нац≥ональноњ традиц≥њ багато сучасних народ≥в ба-чить у збереженн≥ рел≥г≥њ, небезп≥дставно вважаючи, що ц¤ тра-диц≥¤ спираЇтьс¤ на рел≥г≥ю.

ƒл¤ сх≥дних народ≥в њхн¤ рел≥г≥¤ виступаЇ ¤к сила, що мо-же зберегти етн≥чну самобутн≥сть перед загрозою вестерн≥-зац≥њ, ¤ка знеособлюЇ будь-¤ку культуру.

—л≥д вказати ще на одну особлив≥сть, притаманну сучасн≥й культур≥, ¤ку традиц≥йно ми под≥л¤Їмо на зах≥дну ≥ сх≥дну. јле це не ст≥льки географ≥чний под≥л, ск≥льки ≥сторичний, пол≥тичний, соц≥альний, а перш за все - рел≥г≥йний. “ому що, ведучи розмову про цив≥л≥зац≥њ —ходу, ми в≥др≥зн¤Їмо мусульманську цив≥л≥зац≥ю в≥д будд≥йськоњ чи ≥ндуњстськоњ, в той же час и ™вроп≥, тобто географ≥чному «аход≥, живуть Ївропейц≥, що спов≥дують ≥слам.

ўе √егель звернув увагу на в≥дсутн≥сть всередин≥ структу-ри сх≥дного соц≥уму ознак, що були притаманн≥ античн≥й цив≥л≥зац≥њ √рец≥њ та –иму, а пот≥м - середньов≥чн≥й ™вроп≥. ¬≥н вказав, що динам≥чн≥сть Ївропейськоњ культури протилежна статичност≥ й консервативн≥й стаб≥льност≥, що Ї характерною ознакою —ходу. “ому зам≥сть динам≥чного розвитку й оновленн¤ цив≥л≥зац≥њ —ходу рухаютьс¤ цикл≥чно, по замкнутому колу. «в≥дси на —ход≥ складаютьс¤ зовс≥м ≥нш≥, н≥ж на «аход≥, соц≥альна структура, пол≥тичн≥ й ≥нш≥ орган≥зац≥њ.

ѕо в≥дношенню до держави ≥ сусп≥льства рел≥г≥¤ завжди була цементуючою основою, та њњ можливост≥ у цьому план≥ завжди залежали в≥д самоњ рел≥г≥њ. ¬≥домо, що р≥зн≥ рел≥г≥йн≥ системи далеко не однаково закр≥плювали традиц≥йну соц≥альну структуру чи ≥снуючу пол≥тичну владу. “ам, де рел≥г≥йна система слабо п≥дтримувала державу, владу, ц¤ влада, а разом з нею ≥ певне сусп≥льство, гинули швидше й легше. ÷е можна побачити на приклад≥ давн≥х близькосх≥дних ≥мпер≥й - перськоњ, ассир≥йськоњ, ≥нд≥йськоњ, ¤к≥ були досить ≥ндиферентними щодо держави, тому ≥нд≥йськ≥ державн≥ утво-ренн≥ легко виникали й гинули, але по в≥дношенню до соц≥альноњ структури ≥нд≥йського сусп≥льства рел≥г≥¤ д≥¤ла досить ак-тивно (осв¤чувала кастовий устр≥й сусп≥льства ≥ його незм≥нн≥сть), тому, незважаючи на легку зм≥ну пол≥тичноњ вла-ди, структура сусп≥льства збер≥гала кастовий устр≥й ¤к його пров≥дну соц≥альну ланку, в≥н нав≥ть збер≥гс¤ у майже незайманому вигл¤д≥ до нашого часу. “ам, де рел≥г≥¤ енерг≥йно осв¤-чувала державну систему, це спри¤ло њњ збереженню на прот¤з≥ тис¤чол≥ть, ¤к, наприклад, у  итањ.

якщо на —ход≥ рел≥г≥¤ завжди робила ставку на стаб≥льн≥сть, консервац≥ю ≥снуючих норм ≥ традиц≥й, збере-женн¤ соц≥ально-пол≥тичного статусу сусп≥льства у незм≥нно-му вигл¤д≥, то на «аход≥ христи¤нство надаЇ цив≥л≥зац≥њ зовс≥м ≥нших рис [1,c.26]

2.3 ¬плив рел≥г≥йних вчень на св≥тогл¤дн≥ ц≥нност≥ сучасних цив≥л≥зац≥й

—воњм кор≥нн¤м наша епоха у христи¤нств≥, вс≥ ц≥нн≥сн≥ смисли нашого бутт¤ вкор≥нен≥ в христи¤нськ≥й св≥домост≥. —аме розкол у христи¤нств≥ призв≥в до розколу всередин≥ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, визначив њњ культурн≥ ти-пи. “аким чином склалис¤ основн≥ зони Ївропейського ун≥версаму: п≥вденно-католицька, п≥вн≥чно-протестантська та сх≥дно-православна (в≥зант≥йська).

“ак≥ риси сучасного св≥ту, ¤к ≥нформац≥йна та комун≥кац≥йна транспарентн≥сть, насичен≥сть житт¤ ≥ наси-чен≥сть часу, б≥г ≥стор≥њ, ¤кий здатний об≥йн¤ти видиме людсь-ке житт¤ - це насл≥дки нового сприйн¤тт¤ земного часу, що принесло людству христи¤нство. «авд¤ки христи¤нству з'¤ви-лос¤ нове у¤вленн¤ про мету житт¤ людини, що диктувало п≥двищен≥ вимоги до способу бутт¤ людини - њй треба встиг-нути, дос¤гти, виконати своЇ призначенн¤, залишити по соб≥ б≥льше, н≥ж вона отримала при народженн≥. —в≥т став ор≥Їнтуватис¤ на людину, на ви¤в меж њњ можливостей. ’ристи¤нство принесло з собою дух земноњ перебудови бутт¤. ѕоставивши за мету побудувати церкву, "град Ѕожий" на земл≥, воно диктува-ло необх≥дн≥сть перетворенн¤ земного св≥ту. ¬ межах христи-¤нства дл¤ людськоњ цив≥л≥зац≥њ стали суттЇво важливими не т≥льки божественн≥, а й людськ≥ ор≥Їнтири ≥стор≥њ. “ому хрис-ти¤нськ≥й цив≥л≥зац≥њ притаманн≥ прозел≥тичн≥ риси, вона прагне до ун≥версал≥зму. ’ристи¤нин, що вважаЇ себе палом-ником на в≥чн≥ небеса, ¤кий повинен пост≥йно в≥дчувати себе у пороз≥, все б≥льше й б≥льше починаЇ ц≥кавитис¤ саме ц≥Їю до-рогою ≥ тими центрами земного житт¤, що зустр≥чалис¤ на його шл¤ху.- –езультатом цього ≥ став сучасний геопол≥тичний ун≥версум, ¤кий визначаЇтьс¤ параметрами, вихованими рел≥г≥йною ≥стор≥Їю людства. —аме ц≥ ц≥нност≥, вихован≥ у зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ христи¤нського св≥тогл¤дною революц≥Їю, п≥дкорили св≥тову економ≥ку, породнивши глобальну цив≥л≥зац≥ю. –инкова економ≥ка не Ї винаходом виключно «аходу, але саме в≥н винаходить кап≥тал≥зм - нову форму ефективноњ господарськоњ д≥¤льност≥, з ≥ншим масштабом ≥ ц≥л¤ми при тому ж самому предмет≥ д≥¤льност≥. ≤де¤ економ≥чного розвитку стаЇ символ≥чною парадигмою сучасного мисленн¤, зазначив французький соц≥олог –. Ќ≥сбет, з ус≥х концепц≥й, з ус≥х ≥дей, що були первинними й визначальними дл¤ зах≥дного мисленн¤, жодна не мала такого впливу, ¤к ≥де¤ розвитку чи ≥де¤ еволюц≥њ. ’ристи¤нський ун≥версам перероджуЇтьс¤ в ун≥версум економ≥чний.

¬нутр≥шн¤ стаб≥льн≥сть сходу ви¤вилась багато в чому визначеною сх≥дною рел≥г≥Їю, що протид≥¤ла структурному оновленню й актив≥зац≥њ приватновласницького начала, заважала економ≥чному розвитку —ходу, примушуючи його стол≥тт¤ми топтатис¤ на м≥сц≥. ¬торгненн¤ Ївропейського кап≥талу й колон≥альн≥ захопленн¤ дали поштовх дл¤ розпаду староњ структури й пов≥льного становленн¤ новоњ, елементи ¤коњ, до реч≥, завжди сприймалис¤ дуже бол≥сно, адже сх≥дним сусп≥льствам були внутр≥шньо чуж≥ ≥дењ розвитку, спр¤мованого на майбутнЇ й на зам≥ну ≥снуючого стану речей.

ќтже, рел≥г≥¤ визначала певний тип св≥тобаченн¤, певне розум≥нн¤ життЇвих ц≥нностей, зливалас¤ з безпосередн≥м щоденним бутт¤м людини. —аме рел≥г≥йне усв≥домленн¤ певних ц≥нностей Ї нев≥д'Їмною частиною нац≥ональноњ самосв≥домост≥ народу. —вого часу, зазнавши польсько-литовського поневоленн¤, наш народ перш за все збереженн¤ своњх нац≥ональних ознак бачив у збереженн≥ православ'¤, право-славна церква почала розум≥тис¤ ¤к нац≥ональна украњнська церква, на в≥дм≥ну в≥д католицькоњ, ¤ка сприймалас¤ ¤к си-нон≥м всього польського, панського. “ому козачий нац≥онально-визвольний рух, заворушенн¤ сел¤нства народ сприймав ¤к оборону православ'¤, ¤к збереженн¤ непорушност≥ в≥ри ≥ церкви, ¤ка Ї запорукою непорушност≥ нац≥њ ≥ синон≥мом всього украњнського.

«вичайно, сучасна культура, що у своњй основ≥ була закла-дена ’ристи¤нськими ц≥нн≥сними установками, набула секу-л¤ризованого, св≥тського характеру, нац≥ональна культура вже не визначаЇтьс¤ пр¤мо њњ рел≥г≥йними рисами, б≥льше важить њњ т¤ж≥нн¤ до певних пол≥тичних, державних структур, в н≥й визнаЇтьс¤, пор¤д ≥з загальним, нац≥ональним, автономн≥сть ≥ ц≥нн≥сть окремоњ особистост≥, нац≥ональне ≥ рел≥г≥йне не сп≥впадають, люди можуть належати до одн≥Їњ культури, але спов≥дувати р≥зн≥ рел≥г≥њ чи взагал≥ не спов≥дувати жодноњ. “а дл¤ багатьох сучасних культур —ходу нац≥ональне й дос≥ сприймаЇтьс¤ ¤к синон≥м рел≥г≥йного, пол≥тичн≥ под≥њ рел≥г≥йно переживаютьс¤ ≥ рел≥г≥йно тлумачатьс¤, соц≥альна структура осв¤чуЇтьс¤ рел≥г≥Їю. ≤ вже безумовним у сх≥дних сусп≥льствах Ї визнанн¤ рел≥г≥йних авторитет≥в у питанн¤х с≥мейних в≥дносин. “ож б≥льш≥стю сучасного людства рел≥г≥йн≥ ор≥Їнтири визнаютьс¤ ¤к не просто важлив≥, а ¤к пан≥вн≥ й визначальн≥ [1,c.29].

–≈Ћ≤√≤я ¬ —»—“≈ћ≤  ”Ћ№“”–»

3.1 «наченн¤ ≥ сенс рел≥г≥њ в культур≥

–ел≥г≥¤ ¤вл¤Ї собою одну з областей духовноњ культури (лат. culturе - обробленн¤, вихованн¤, утворенн¤, шануванн¤).

” ¤кост≥ пл≥дно "працюючого" у рел≥г≥Їзнавств≥ приймемо наступне визначенн¤ культури: це сукупн≥сть прийом≥в зд≥йсненн¤ р≥знопланового бутт¤ людини, що реал≥зуютьс¤ в ход≥ матер≥альноњ ≥ духовноњ д≥¤льност≥ ≥ представлен≥ в њњ продуктах, переданих ≥ освоюваних новими покол≥нн¤ми.  ультура характеризуЇ ¤к процес д≥¤льност≥ людей (п≥д кутом зору волод≥нн¤ в≥дпов≥дними способами, прийомами ≥ пост≥йним њхн≥м ут≥ленн¤м), так у њњ результати. ¬она маЇ на уваз≥ в≥дпов≥дн≥ властивост≥ св≥домост≥ ≥ поводженн¤ в р≥зних област¤х житт¤ - в економ≥ц≥, пол≥тику, морал≥ ≥ т.д., маЇ на уваз≥ визначен≥ сторони життЇд≥¤льност≥ й ≥ндив≥да, ≥ групи, ≥ сусп≥льства.

 ультуротворенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ в област≥ ¤к матер≥ального, так ≥ духовного виробництва. ≤ в т≥Їњ й в ≥нш≥й Ї своњ предметн≥ нос≥њ. ѕредметами-нос≥¤ми культури в сфер≥ матер≥альноњ д≥¤льност≥ Ї знар¤дд¤ ≥ засоби прац≥, штучно створен≥ продукти харчуванн¤, од¤г, житла, приналежност≥ побуту, засобу зв'¤зку ≥ транспорту, а вт≥ленн¤ми духовного виробництва виступають мова в звуков≥й ≥ письмов≥й формах, р≥зн≥ штучн≥ знаков≥ системи (наприклад, схеми, карти, "мова" математики), книги, газети, твору мистецтва.

” культур≥, у ¤к≥й би област≥ вона н≥ створювалас¤, матер≥альне й ≥деальне проникають друг у друга: у матер≥альн≥й д≥¤льност≥ реал≥зуютьс¤ знанн¤, мети, ≥дењ, плани людей, а ≥деальн≥ продукти запам'¤товують властивост≥ в≥дносини матер≥альних об'Їкт≥в.

¬ажливий аспект культури складають механ≥зми регулюванн¤ людськоњ активност≥, що включають норми, правила, вимоги, еталони, зразки, ≥нвар≥анти д≥њ ≥ сп≥лкуванн¤. як≥стю культури над≥лен≥ установи й ≥нститути - утворенн¤, вихованн¤, керуванн¤, влади.

–озвиток ≥ функц≥онуванн¤ культури можливо лише в контекст≥ об'Їкт-суб'Їктних в≥дносин. —ам≥ по соб≥ матер≥альн≥ предмети поза знаковими в≥дносинами ≥з сусп≥льною й ≥ндив≥дуальною св≥дом≥стю мертв≥. «авд¤ки д≥¤льност≥ суб'Їкта-≥ндив≥да ≥ групи забезпечуютьс¤ "св≥т≥нн¤" ≥ рух культури. ўоб д≥¤ти в створеному попередн≥ми покол≥нн¤ми св≥т≥ культури, представники нових покол≥нь повинн≥ опанувати ум≥нн¤ми, навичками, що в≥дбит≥ в матер≥альних предметах-нос≥¤х. ” прац≥ покол≥нь що перем≥н¤ють друг друга зд≥йснюЇтьс¤ взаЇмод≥¤ процес≥в опредмеченн¤ ≥ разпредмеченн¤. ќпредмеченн¤ ¤вл¤Ї собою вт≥ленн¤ в об'Їктивних предметах людських зд≥бностей, знань, навичок, а распредмеченн¤ - це освоЇнн¤ людьми способ≥в ≥ прийом≥в д≥¤льност≥, за допомогою ¤ких зроблен≥ т≥ чи ≥нш≥ предмети - нос≥њ культури. ÷≥ предмети здобувають подв≥йне бутт¤: з одного боку, вони залишаютьс¤ незалежноњ в≥д людини реальн≥стю, безпосередньо-почуттЇвою р≥ччю, з ≥ншого боку - зам≥щають, виражають ¤кусь ≥ншу реальн≥сть, мають значенн¤, стають чуттЇво-надчуттЇвими. «наченн¤ ¤вл¤Ї собою ≥деальне утворенн¤, у ¤кому окристал≥зований досв≥д людства, виражаютьс¤ об'Їктивн≥ зв'¤зки, в≥дносини, взаЇмод≥њ. Ѕудучи в≥дбитим у матер≥альних нос≥¤х, значенн¤ набуваЇ ст≥йк≥сть, ≥нвар≥ант≥сть ≥ в ц≥й своњй ¤кост≥ входить у зм≥ст духовноњ сфери чи сусп≥льства групи. Ќезважаючи на те, що значенн¤ ф≥ксоване в конкретному предметному нос≥њ, воно ¤вл¤Ї собою узагальненн¤ д≥йсност≥.

«наченн¤ в≥дноситьс¤ до розр¤ду об'Їктивно-сусп≥льних ¤вищ, але входить у духовний св≥т окремоњ людини. «асвоюючи досв≥д попередн≥х покол≥нь, ≥ндив≥д опановуЇ сукупн≥стю значень. —таючи фактом ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, значенн¤ не втрачаЇ об'Їктивного зм≥сту, однак над≥л¤Їтьс¤ особист≥сним зм≥стом. «м≥ст формуЇтьс¤ п≥д впливом того макро- ≥ м≥кросередовища, в умовах ¤коњ в≥дбуваютьс¤ формуванн¤ ≥ розвиток особистост≥. ƒане середовище транслюЇ ≥ндив≥ду сусп≥льн≥ значенн¤ в конкретизованому вид≥, через призму сформованого в н≥й досв≥ду освоЇнн¤ цих значень. ¬ м≥ру становленн¤ особистост≥ в нењ виробл¤Їтьс¤ власна здатн≥сть ≥ндив≥дуац≥њ значень. ” ход≥ ≥ндив≥дуац≥њ в≥дбуваЇтьс¤ "переробка" значень. ¬они сп≥вв≥днос¤тьс¤ з потребами, ≥нтересами, ц≥л¤ми, таЇмними станами ≥ переживанн¤ми людини. «м≥ст виступаЇ ¤к освоЇне особист≥стю значенн¤ [4, c.76].

3.2 —п≥вв≥дношенн¤ рел≥г≥њ ≥ культури

–озгл¤немо р≥шенн¤ питанн¤ про сп≥вв≥дношенн¤ рел≥г≥њ ≥ культури в христи¤нськ≥й теолог≥њ. ” н≥й пон¤тт¤ "культура" не Ї базовим, а рел≥г≥¤ витлумачуЇтьс¤ на основ≥ христи¤нськоњ самосв≥домост≥ ¤к зв'¤зок м≥ж Ѕогом ≥ людиною. ¬≥дпов≥дно до католицьких погл¤д≥в, культура - ф≥лософ≥¤, мораль, мистецтво, техн≥ка - ¤вл¤Ї собою ≥сторичний факт, продукт д≥¤льност≥ людини: позбавлена рел≥г≥йного вим≥ру, вона на Ї справжньою культурою. ’ристи¤нство - це не культура, а рел≥г≥¤, оск≥льки в≥ра в ’риста не Ї просто ц≥нн≥сть серед ≥нших ц≥нностей, що м≥ст¤ть р≥зн≥ культури. јле христи¤нство не байдужне ≥ не чужо культур≥, маЇ потребу в т≥м, щоб виразити себе в н≥й; воно повинно обновити культуру людини, ураженого гр≥хом. ≤снуЇ "христи¤нська квал≥ф≥кац≥¤ культури". Ќа думку ≤оанна ѕавла ≤≤, культура ¤вл¤Ї собою "прив≥лейований сектор свангел≥зац≥њ". ќстанн¤, будучи автономноњ в≥д культури, повинна знаходити вираженн¤ в житт≥ народ≥в ≥ нац≥њ. ”т≥ленн¤ ™вангел≥¤ в ¤к≥й-небудь культур≥ - "≥нкультурац≥¤" - в≥дбуваЇтьс¤ через в≥дновленн¤ внутр≥шнього св≥ту людини. ƒо вищого достоњнства - достоњнству духовност≥, що знаходить вираженн¤ в найб≥льш п≥днесеному дарунку - дарунку любов≥, людина п≥дн≥маЇтьс¤ через cultura am≥n≥ ("культура душ≥"). ўоб культура склалас¤ ¤к личить, ус¤ людина повинна брати участь у цьому - ус¤ його творча сила, розум, його знанн¤ св≥ту ≥ людей, здатн≥сть стримувати себе, жертвувати, бути сол≥дарним ≥ спри¤ти загальному благу. —правжньою культурою Ї христи¤нська (католицька) культура, що виникаЇ ¤к результат в≥ри, внутр≥шнього щиросердечного стимулу, даного рел≥г≥Їю.

ѕравославн≥ богослови базисом духовноњ культури теж вважають рел≥г≥ю. ќборотний увага на ≥дењ "Їдиноњ ф≥лософ≥њ культу", розробленоњ ѕ.ј. ‘лоренским. Ќа його думку, рел≥г≥¤ коштуЇ над ¤вищами духовноњ культури, культура виникаЇ на основ≥ рел≥г≥њ: мистецтво народилос¤ ¤к культове, наука ≥ ф≥лософ≥¤ з'¤вилис¤ ¤к спроба осмислити рел≥г≥йний погл¤д на св≥т, а мораль ≥ право в≥чне базувалис¤ на рел≥г≥йних запов≥д¤х.  ульт - "середоточне" м≥сце культури, у вузькому зм≥ст≥ в≥н - богослуж≥нн¤, богослужбова д≥¤, а в широкому - феург≥¤ (греч. theurgea - богоделание). ‘еург≥¤ Ї "материнським лоном ус≥х наук ≥ мистецтв". ” культ≥ зустр≥чаютьс¤ ≥манентне ≥ трансцендентне, тимчасове ≥ в≥чне, тому в≥н утворить основу, джерело культури.

Ќ≥мецько-американський протестантський теолог ≥ ф≥лософ ѕ. “≥лл≥х (1886 - 1965) у своњй "теолог≥њ культури" виходить з ≥дењ в≥дчуженн¤ людини в≥д Ѕога (—амого Ѕутт¤) у результат≥ гр≥хопад≥нн¤ ≥ наступного в≥дкриванн¤ Ѕогом (—амим Ѕутт¤м) себе людин≥ в ≥сторичному час≥. √оловне дл¤ ѕ. “≥лл≥ха - "визначити спос≥б сп≥вв≥днесенн¤ христи¤нства ≥ секул¤рноњ культури". –ел≥г≥¤ ≥ культура протисто¤ть один одному й одночасно утвор¤ть Їдн≥сть. "–ел≥г≥¤, - думаЇ ѕ. “≥лл≥х, - мережа вища турбота... –ел≥г≥¤ Ї субстанц≥њ, основа ≥ глибина духовного житт¤ людини", воно харчуЇ культуру ≥ додасть њй зм≥ст. –ел≥г≥¤ Ї субстанц≥¤ культури, а культура - форма рел≥г≥њ. —убстанц≥¤ ≥ форма пост≥йно прагнуть до синтезу ≥ щораз руйнують дос¤гнутий синтез.  ультура укладаЇ в соб≥ в≥дношенн¤ до безумовного, ≥накше кажучи, рел≥г≥йний досв≥д. ¬ходженн¤ Ѕога (—амого Ѕутт¤) у тимчасову ≥сторичну ситуац≥ю -  айрос (греч. ka≥ros - належна м≥ра, норма, належна пора) з'ЇднуЇ њњ з "в≥чним значенн¤м" ≥ додаЇ форм≥ культурний зм≥ст. ѕо ступен≥ входженн¤ Ѕезумовного, в≥чного в тимчасове ѕ. “≥лл≥х вид≥л¤Ї три типи культури: теономну (греч. theos - бог, пот≥в - звичай, пор¤док, закон), гетерономну (греч. heteros - ≥ншоњ), автономну (греч. autos - сам). “еономна культура виражаЇ рел≥г≥ю не ¤к щось далеке, а ¤к власну духовну основу; в ≥стор≥њ цей тип нереал≥зуЇм ≥ недос¤жний. ¬ ≥сторичному в≥дчуженому ≥снуванн≥ представлен≥ гетерономний ≥ автономний типи. √етерономна культура - це вкрай авторитарна система, що п≥длегла рел≥г≥њ, а автономна виражаЇ зб≥дн≥нн¤ духовного житт¤, дл¤ нењ характерн≥ антропоцентризм, гуман≥зм, але й у н≥й маЇтьс¤ вим≥р Ѕезумовного, рел≥г≥йний досв≥д, хоча б у негативн≥й форм≥ - переживанн¤ порожнеч≥ ≥ безглуздост≥.

”св≥домленн¤ ¤вищ культури почалос¤ з≥ сфери матер≥ального виробництва, ≥ насамперед обробки земл≥. Ќе випадково спочатку вживавс¤ терм≥н "агрикультура" (лат. agr≥culture - в≥дх≥д за землею), а згодом уже слово "культура" стало позначати ≥ м≥ський уклад житт¤. Ћише пот≥м його почали використовувати дл¤ называни¤ ¤вищ духовного пор¤дку.

≤сторично першою областю духовного житт¤ була м≥фолог≥¤, що синкретически поЇднувала р≥зн≥ способи освоЇнн¤ св≥ту - знанн¤ й ум≥нн¤, норми ≥ зразки, в≥руванн¤ ≥ ритуали, м≥мЇс≥с, орнамент, п≥сню ≥ танець ≥ ≥н. ” ход≥ диференц≥ац≥њ м≥фолог≥чного комплексу поступово в≥дд≥л¤ютьс¤ ≥ в≥дносно в≥докремлюютьс¤ р≥зн≥ сфери духовноњ культури - мистецтво, мораль, ф≥лософ≥¤, наука, рел≥г≥¤ та ≥н. –азом з ≥ншими област¤ми культури рел≥г≥¤ робила ≥ накопичувала способи ≥ прийоми зд≥йсненн¤ бутт¤ людини в област≥ ¤к матер≥альноњ, так ≥ духовноњ д≥¤льност≥, реал≥зовувала њх у продуктах, передавала в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤. ѕри вс≥й складност≥, неоднол≥нейност≥ ≥ неоднозначност≥ взаЇмин рел≥г≥њ, мистецтва, морал≥, ф≥лософ≥њ, науки в ≥стор≥њ вони взаЇмно впливали один на одного, утворювали Їдн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть - ун≥версум духовного житт¤. ” р≥зн≥ епохи висувалис¤ на перший план, одержували найб≥льш ≥нтенсивне вираженн¤ ≥ розвиток т≥ чи ≥нш≥ област≥ культури: мистецтво ≥ ф≥лософ≥¤ в античност≥, рел≥г≥¤ - у —ередн≥ стол≥тт¤, ф≥лософ≥¤ - у XV≤≤≤ - X≤ вв., наука в XX в.

–ел≥г≥¤, ставши частиною культурного универсума, усередин≥ себе, у межах власноњ област≥ синтезуЇ визначен≥ ¤вища мистецтва, морал≥, ф≥лософ≥њ, науки ≥ тим самим ¤к би успадковуЇ традиц≥њ м≥фолог≥њ. ÷≥ традиц≥њ ч≥тко в≥дтворюютьс¤ в рел≥г≥йному м≥ф≥. ј в т≥ епохи, що Ї дл¤ рел≥г≥њ "зор¤ною годиною", вона дом≥нуЇ, охоплюЇ майже всю область культури [4, c.77].

3.3 –ел≥г≥йний культ ≥ мистецтво

–ел≥г≥йна культура ¤вл¤Ї собою складне, комплексне утворенн¤, вс≥ аспекти рел≥г≥њ ¤к сусп≥льноњ п≥дсистеми знаход¤ть вираженн¤ в соц≥окультурн≥й област≥. –ел≥г≥йна культура - це сукупн≥сть на¤вних у рел≥г≥њ способ≥в ≥ прийом≥в зд≥йсненн¤ бутт¤ людини, що реал≥зуютьс¤ в рел≥г≥йн≥й д≥¤льност≥ ≥ представлен≥ в њњ продуктах, що несуть рел≥г≥йн≥ значенн¤ ≥ зм≥сти, переданих ≥ освоюваних новими покол≥нн¤ми. ƒ≥¤льн≥сним центром Ї культ.

«м≥ст культурних ц≥нностей задастьс¤ рел≥г≥йною св≥дом≥стю. ¬они орган≥зуютьс¤ навколо рел≥г≥йного св≥тогл¤ду, наповнен≥ в≥дпов≥дними образами, представленн¤ми, пон¤тт¤ми, м≥фами, притчами, ор≥Їнтують св≥дом≥сть ≥ поводженн¤ людей на г≥постазован≥ ≥стоти, властивост≥, зв'¤зки, перетворенн¤, задовольн¤ють р≥зноман≥тн≥ потреби людини. як матер≥альних нос≥њв в≥рувань виступають: усне мовленн¤, у ¤к≥й викладаЇтьс¤ переказ, св¤щенна л≥тература, ритуальн≥ тексти, засоби культу (≥дол, ступа, ≥кона й ≥н.), твору мистецтва.

” рел≥г≥йних системах йшло нагромадженн¤ досв≥ду розгортанн¤ в≥дносин, налагодженн¤ орган≥зац≥й, структуруванн¤ взаЇмозв'¤зк≥в, керуванн¤ поводженн¤м людей. ќрган≥зац≥йна сторона рел≥г≥йноњ культури зд≥йснюЇтьс¤ в р≥зних ланках керуванн¤ культовою д≥¤льн≥стю, у забезпеченн≥ теолого-теоретичних досл≥джень ≥ утворенн¤, у проведенн≥ економ≥чноњ, комерц≥йноњ, благод≥йноњ д≥¤льност≥.

ѕ≥д впливом рел≥г≥њ складаютьс¤ рел≥г≥йн≥ ф≥лософ≥¤, мораль, мистецтво ≥ т.д. –ел≥г≥йна ф≥лософ≥¤, виход¤чи з рел≥г≥йних св≥тогл¤дних передумов, використовуЇ пон¤т≥йний апарат ≥ мова теолог≥њ, богослов'¤, вир≥шуЇ онтолог≥чн≥, гносеолог≥чн≥, лог≥чн≥, соц≥олог≥чн≥, антрополог≥чн≥ й ≥нш≥ проблеми. –ел≥г≥йна мораль - це розвиваЇма ≥ пропов≥дуЇма рел≥г≥Їю система моральних представлень, норм, пон¤ть, почутт≥в, ц≥нностей, наповнюваних конкретним (≥удањстськ≥м, христи¤нським, ≥сламським ≥ ≥н.) зм≥стом. –ел≥г≥йне мистецтво ¤вл¤Ї собою область творенн¤, сприйн¤тт¤ ≥ трансл¤ц≥њ художн≥х ц≥нностей, у ¤ких "живуть" рел≥г≥йн≥ символи.

ћожна вид≥лити двох частин рел≥г≥йноњ культури. ќдну утвор¤ть т≥ компоненти, у ¤ких в≥ровченн¤ виражаЇтьс¤ пр¤мо ≥ безпосередньо - сакральн≥ тексти, теолог≥¤, р≥зн≥ елементи культу й ≥н. ≤ншу залишають т≥ ¤вища з област≥ ф≥лософ≥њ, морал≥, мистецтва, що ≥сторично ут¤гують у рел≥г≥йно-духовну ≥ культову д≥¤льн≥сть, у церковне житт¤.

–ел≥г≥йна культура не однакова в р≥зних рел≥г≥¤х ≥ конфес≥¤х ≥ в≥дпов≥дно з'¤вл¤Їтьс¤ ¤к культура родоплем≥нних рел≥г≥й, ¤к ≥ндуњстська, конфуц≥анська, буддистська, христи¤нська, ≥сламська й ≥нша (у њх численних конфес≥ональних р≥зновидах) культура.

–ел≥г≥йна культура, дивл¤чись по ≥сторичних обставинах, у б≥льш≥й чи менш≥й мер≥ впливають на св≥тську культуру в ц≥лому, а також на окрем≥ њњ частини.

 ультурна еволюц≥¤ в той пер≥од, коли повн≥стю сформувалис¤ сусп≥льство ≥ людина, була представлена такими ≥нформац≥йними каналами: еволюц≥¤ знар¤дь прац≥, мова, моральн≥ норми, м≥фолог≥¤, рел≥г≥¤, мистецтво, зм≥ст ¤ких визначала, "ф≥ксувала" своЇр≥дн≥сть повед≥нки, св≥тов≥дчутт¤ людини в епоху верхнього палеол≥ту.

 ультурна еволюц≥¤ з виникненн¤м мистецтва - цього ун≥версального методу збереженн¤ ≥ передаванн¤ соц≥альноњ ≥нформац≥њ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ - стала незворотною ≥ прискореною. ћистецтво - самосв≥дом≥сть культури.

ћистецтво завжди реал≥зуЇтьс¤ у нових формах, залишаючись невичерпним, ≥ ≥снуЇ пост≥йно, бо його пост≥йна сутн≥сть - самодостатн≥сть, ¤ка в≥дтворюЇтьс¤ неск≥нченно у все нових творах мистецтва. “ому мистецтво - екв≥валент ц≥л≥сного бутт¤. —амодостатн≥сть - Їдн≥сть усього, де "все" - Їдн≥сть ц≥нностей, а це Ї самоц≥нн≥сть, тому сутн≥сть мистецтва можна визначити ¤к самодостатню самоц≥нн≥сть, модель ¤коњ творить ≥ндив≥дуальн≥сть художника у повноц≥нному мистецькому твор≥.

¬еличезна роль мистецтва в розвитку людства пол¤гала у тому, що воно спри¤ло розвитков≥ творчих засад в ≥ндив≥д≥. —права у тому, що перв≥сний лад був консервативним, вимагалос¤ ч≥тке дотриманн¤ табу, н≥¤ких ≥ндив≥дуальних тлумачень не допускалос¤, що заважало ви¤вленню ≥н≥ц≥ативи, свободи особистост≥. ћистецтво ж за самою своЇю природою ≥ характером впливу на сприймача вимагаЇ в≥д людей творчост≥. ћистецтво, завд¤ки ефектов≥ передаваноњ ≥нформац≥њ у тому, хто сприймаЇ, не консервувало життЇд≥¤льн≥сть, а робило њњ справжньою реальн≥стю, житт¤м, в≥дродженим у думц≥, почутт≥, стан≥, спонуканн¤х. “аким чином, мистецтво ви¤вилось ≥ засобом, здатним щонайкраще передавати сусп≥льно необх≥дну життЇд≥¤льн≥сть за допомогою воскрес≥нн¤ њњ в ≥ндив≥д≥, ≥ засобом, що спи¤Ї нейтрал≥зац≥њ, або нав≥ть певною м≥рою зн¤ттю зоолог≥чного ≥ндив≥дуал≥зму в повед≥нц≥. ћистецтво не створюЇ коп≥ю, зл≥пок св≥ту - в такому вар≥ант≥ воно було б непотр≥бне ≥ндив≥ду. ѕредметом його Ї ц≥нн≥сть людського бутт¤, те, що розвиваЇ в ≥ндив≥д≥ його людську сутн≥сть [6, c.87]

¬»—Ќќ¬ »

” ход≥ культурноњ практики кожна людина повинна соц≥аль-но визначити ц≥нност≥ ≥ смисл приватного житт¤, м≥жосо-бист≥сних стосунк≥в, морал≥, побутовоњ етики, тобто освоњти повс¤кденний пласт культури. ” той же час сусп≥льне бутт¤ ≥ св≥дом≥сть ¤вл¤ють собою сукупн≥сть спец≥ал≥зованих сфер куль-тури, що включаЇ процеси соц≥ального пор¤дку, життЇзабезпеченн¤ та економ≥чноњ, пол≥тичноњ ≥ правовоњ взаЇмод≥њ, а також ф≥лософ≥њ, соц≥олог≥њ, психолог≥њ тощо.

Ќадзвичайно важливим елементом духовного житт¤ сусп≥льства, пор¤д ≥з сусп≥льною св≥дом≥стю, Ї духовна культура. ™ дуже багато визначень сутност≥ культури (терм≥н "культура" походить в≥д латинського cultura - обробка, вихованн¤, осв≥та). «агальне визначенн¤ культури - це все те, що створено людиною. “ому в широкому аспект≥ культуру розгл¤дають ¤к сукупн≥сть результат≥в людськоњ д≥¤льност≥.

” л≥тератур≥ культуру визначають ¤к сукупн≥сть матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей, вироблених людством; специф≥чний спос≥б розвитку людськоњ життЇд≥¤льност≥, представлений у продуктах матер≥альноњ ≥ духовноњ прац≥; спос≥б життЇд≥¤льност≥ людини з освоЇнн¤ св≥ту; м≥ру ставленн¤ людини до себе, сусп≥льства ≥ природи; сферу становленн¤, розвитку соц≥олог≥зац≥њ людини в природному ≥ соц≥альному оточенн≥. «ах≥дн≥ культурологи, незважаючи на р≥зне розум≥нн¤ ними сут≥ культури, вбачають у н≥й примат духовного над матер≥альним. ¬они розум≥ють культуру ¤к сукупн≥сть духовних символ≥в (¬ебер), форму розумовоњ д≥¤льност≥ ( асс≥рер), систему знак≥в, комун≥кац≥ю (Ћев≥-—тросс), ≥нтелектуальний аспект штучного середовища (Ћюнь).

Ћюдина Ї д≥¤льною ≥сто-тою, що живе у св≥т≥, перетвореному нею не т≥льки за законами самоњ матер≥альноњ д≥йсност≥, а й в≥дпов≥дно до потреб, можли-востей, переконань самоњ людини, тобто зг≥дно з њњ св≥дом≥стю. ” св≥тогл¤д≥ людини в≥дображаЇтьс¤ њњ намаганн¤ побачити св≥т ¤к впор¤дковану ц≥л≥сн≥сть, що включаЇ в себе й саму людину, а також њњ духовний св≥т - знанн¤, естетичн≥, етичн≥, рел≥г≥йн≥, повс¤кденно-практичн≥ переживанн¤. ‘ундамен-тальними питанн¤ми будь-¤кого св≥тогл¤ду Ї питанн¤ про основу бутт¤, про виникненн¤ св≥ту ≥ людини, про м≥сце й призначенн¤ людини.

–ел≥г≥¤, ставши частиною культурного ун≥версума, усередин≥ себе, у межах власноњ област≥ синтезуЇ визначен≥ ¤вища мистецтва, морал≥, ф≥лософ≥њ, науки ≥ тим самим ¤к би успадковуЇ традиц≥њ м≥фолог≥њ. ÷≥ традиц≥њ ч≥тко в≥дтворюютьс¤ в рел≥г≥йному м≥ф≥. ј в т≥ епохи, що Ї дл¤ рел≥г≥њ "зор¤ною годиною", вона дом≥нуЇ, охоплюЇ майже всю область культури.

—воЇр≥дний вплив рел≥г≥њ на сусп≥льство, його п≥дсистеми, на ≥ндив≥да й особист≥сть родоплем≥нних, народно-нац≥ональних, рег≥ональних, св≥тових рел≥г≥й, а також окремих рел≥г≥йних напр¤мк≥в ≥ конфес≥й. ” њхньому в≥ровченн≥, культ≥, орган≥зац≥њ, етиц≥ маютьс¤ специф≥чн≥ риси, що знаход¤ть вираженн¤ в правилах в≥дносини до св≥ту, у повс¤кденному поводженн≥ посл≥довник≥в у р≥зних област¤х сусп≥льного й особистого житт¤, накладають печатку на "людину економ≥чного", "людини пол≥тичного", "людини морального", "людини художнього". Ќеоднаковоњ була система мотивац≥њ, а тому ≥ спр¤мован≥сть ≥ ефективн≥сть господарськоњ д≥¤льност≥ в ≥удањзм≥, христи¤нств≥, ≥слам≥, католицизм≥, кальв≥н≥зм≥, православ'њ, старообр¤дництв≥ й ≥нших рел≥г≥йних напр¤мках. ѕо-р≥зному включалис¤ в м≥жетн≥чн≥, м≥жнац≥ональн≥ в≥дносини родоплем≥нн≥, народно-нац≥ональн≥ (≥ндуњзм, конфуц≥анство, сикхизм та ≥н.), св≥тов≥ рел≥г≥њ (буддизм, христи¤нство, ≥слам), њхн≥ напр¤мки ≥ конфес≥њ. ћаютьс¤ пом≥тн≥ в≥дм≥нност≥ в морал≥, у моральних в≥дносинах буддиста, христи¤нина, мусульманина, синтоњста, даосиста, посл≥довника родоплем≥нноњ рел≥г≥њ. ѕо-своЇму розвивалос¤ мистецтво, його види ≥ жанри, художн≥ образи в з≥ткненн≥ з тими чи ≥ншими рел≥г≥¤ми.

–ел≥г≥¤ ¤вл¤Ї собою системне утворенн¤, що включаЇ р¤д елемент≥в ≥ зв'¤зк≥в: св≥дом≥сть з≥ своњми рисами ≥ р≥вн¤ми, позакультов≥ ≥ культов≥ д≥¤льн≥сть ≥ в≥дносини, установи дл¤ ор≥Їнтац≥њ в нерел≥г≥йних ≥ рел≥г≥йних област¤х. ‘ункц≥онуванн¤ названих елемент≥в ≥ зв'¤зк≥в давало в≥дпов≥дн≥ њм, њхньому зм≥сту ≥ спр¤мованост≥ результати. ƒостов≥рн≥ знанн¤ дозвол¤ли будувати ефективну програму д≥њ, п≥двищували творчий потенц≥ал культури, а омани не спри¤ли перетворенню природи, сусп≥льства ≥ людину в≥дпов≥дно до об'Їктивних законом≥рностей розвитку, приводили до неспри¤тливих насл≥дк≥в.

Ћ≤“≈–ј“”–ј

1. јктуальне проблемы культуры ’’ века. - ћ., - 1993

2. Ѕерд¤Їв Ќ.ј. ‘илосрфи¤ творчества, культуры и искусства: ¬ 2т. - ћ., - 1997

3. Ѕорисова «.ќ. ќснови рел≥г≥Їзнавства: Ќавчально-методичний пос≥бник. -  ињв: ÷ентр навчальноњ л≥тератури, 2006 - 288с.

4. √энасе ј.  ультура и рел≥г≥¤. - ћ., 1975

5.  ачан ћ.—. ‘илософи¤ культуры. - —ѕб., 1996

6.  охановский ¬.ѕ. ‘илософи¤: ”чебное пособие дл¤ высших учебных заведений (издание 5-е, перераб. и доп.). - –остов-н/ƒ: ‘еникс, 2003.-576с.

7.  рапивенский —.Ё. ќбщий курс философии: ”чебник дл¤ студентов и аспирантов нефил. специальностей. - ¬олгоград: »здательство ¬олгоградского университета, 1998. - 475с.

8. ћалахина —.ћ. язык искусства в контексте культуры. - —ѕб., 1995

9. ќсновы религиоведени¤: ”чеб./ё.‘. Ѕорунков, ».Ќ. яблоков,  .». Ќиконов и др.; ѕод. ред. ».Ќ. яблокова: 2-е изд., перераб. и доп. - ћ.: ¬ысш. шк., 1998. - 480с.

10. ѕодольська ™.ј.  редитно-модульний курс з ф≥лософ≥њ: ф≥лософ≥¤, лог≥ка, етика, естетика, рел≥г≥Їзнавство. Ќавчальний пос≥бник: ¬иданн¤ друге, перероблене та доповнене -  .: ÷ентр навчальноњ л≥тератури, 2006 - 624с.

11. ѕодольська ™.ј., Ћихвар ¬.ƒ., ≤ванова  .ј.  ультуролог≥¤: Ќавчальний пос≥бник: ¬ид 2-те, перероб. та доп. -  ињв: ÷ентр навчальноњ л≥тератури, 2005 - 392с.

12. –ел≥г≥Їзнавство: Ќавч. пос≥б./ ћ.‘. –ибачук, ћ.≤.  орюшко, Ћ.Ѕ. ѕил¤вець та ≥н., «а ред. док-ра ф≥лософ. наук, проф. ћ.‘. –ибачка. -  .: ќсв≥та, 1997 - 239с.

13. —апронов ѕ.ј.  ультурологи¤:  урс лекций по теории и истории культуры. - —ѕб.: —ќё«, 1998. - 560с.

14. —морж Ћ.ќ. ‘≥лософ≥¤: Ќавчальний пос≥бник. -  .:  ондор, 2004. - 416с.

15. ‘≥лософ≥¤: Ќавчальний пос≥бник/ ≤.‘. Ќадольний, ¬.ѕ. јндрущенко, ≤.¬ Ѕойченко та ≥н.; «а ред. ≤.‘. Ќадольного. -  .: ¬≥кар, 1999. - 624с.

16. яковлЇв ≈.√. »скусство и мирове религии. - ћ., 1985