‘≥лософ≥¤ соц≥альноњ роботи

2

–еферат на тему

‘≥лософ≥¤ соц≥альноњ роботи

ѕЋјЌ

1. ¬ступ.

2. ‘≥лософ≥¤ ≥ соц≥альна робота

3. ‘≥лософське осмисленн¤ практики соц≥альноњ роботи

4. ‘≥лософ≥¤ позитив≥зму в соц≥альн≥й робот≥.

5. ”топ≥чн≥ погл¤ди на соц≥альну роботу.

¬икористана л≥тература.

1. ¬ступ.

—оц≥альна робота маЇ стал≥ зв'¤зки ≥з ф≥лософ≥Їю ¤к теоретичним св≥тогл¤дом. јдже визначенн¤ напр¤м≥в д≥¤льност≥ соц≥альних прац≥вник≥в, формуванн¤ специ-ф≥чних в≥дносин м≥ж кл≥Їнтами ≥ фах≥вц¤ми, наповнен-н¤ зм≥сту соц≥альних програм великою м≥рою залежать в≥д св≥тогл¤дних та ≥деолог≥чних концепт≥в, ф≥лософ-ських категор≥й ≥ принцип≥в, що набули поширенн¤ се-ред профес≥онал≥в ≥ засвоЇн≥ ними ¤к складова фаховоњ культури.

≤стор≥¤ профес≥йноњ соц≥альноњ роботи доводить, що д≥¤льн≥сть соц≥альних прац≥вник≥в спираЇтьс¤ не т≥ль-ки на особист≥ ≥ профес≥йн≥ принципи, моральн≥ норми, ¤к≥ Ї основою сучасноњ ф≥лософ≥њ соц≥альноњ роботи. ƒл¤ цього фаху важливе оперт¤ на загальнолюдськ≥ ц≥ннос-т≥ та ≥деали побудови сусп≥льства, б≥льш справедливого до громад¤н, ¤к≥ перебувають у невиг≥дному, вразливо-му становищ≥ пор≥вн¤но з ≥ншими, де кожна людина маЇ вс≥ необх≥дн≥ права ≥ може њх реал≥зувати, в тому числ≥ ≥ за допомогою соц≥альних прац≥вник≥в.

2. ‘≥лософ≥¤ ≥ соц≥альна робота

—оц≥альна робота ¤к наука ≥ навчальна дисципл≥на сформувалась на меж≥ ф≥лософ≥њ, соц≥олог≥њ, психолог≥њ, педагог≥ки, що визначаЇ њњ ≥нтегративний, м≥ждисципл≥-нарний характер. ¬она характеризуЇтьс¤ розмањтт¤м форм знанн¤: емп≥ричн≥ факти, под≥њ та њх опис, система-тизац≥¤, законом≥рност≥ й тенденц≥њ; принципи ≥ методи дос¤гненн¤ поставлених ц≥лей; г≥потези, системи погл¤-д≥в, що р≥зн¤тьс¤ типом ≥ ступенем сп≥льност≥ тощо. ¬о-ни орган≥зуютьс¤ у Їдину науку завд¤ки фундаменталь-ним основам ф≥лософським ≥де¤м ≥ принципам.

‘≥лософ≥¤ Ї формою сусп≥льноњ св≥домост≥, спр¤мова-ною на формуванн¤ св≥тогл¤ду, системи ≥дей, погл¤д≥в на св≥т ≥ м≥сце людини в ньому. «агальнотеоретичн≥ по-ложенн¤ ф≥лософ≥њ в≥д≥грають роль методолог≥чноњ осно-ви при вир≥шенн≥ окремих питань соц≥альноњ роботи на науковому р≥вн≥. ѕредметом вивченн¤ при цьому Ї соц≥-альн≥ в≥дносини, що функц≥онують у соц≥альн≥й сфер≥ сусп≥льства ≥ розгл¤даютьс¤ у контекст≥ вс≥Їњ сукупнос-т≥ сусп≥льних в≥дносин, у тому числ≥ економ≥чних, пол≥-тичних, морально-духовних. Ѕо марно братис¤ за розв'¤занн¤ соц≥альних проблем без њх лог≥чного осмис-ленн¤, всеб≥чноњ соц≥альноњ д≥агностики, що можливо лише на основ≥ синтезу, анал≥зу та ≥нших загальнонаукових метод≥в, ¤к≥ пропонуЇ ф≥лософ≥¤.

—оц≥альна робота послуговуЇтьс¤ такими ун≥вер-сальними ф≥лософськими категор≥¤ми, ¤к людина, со-ц≥ум, свобода, гуман≥зм, конфл≥кт, соц≥альний час ≥ прост≥р, сусп≥льна д≥¤льн≥сть та ≥н. ¬она також пов'¤зана з пост≥йним анал≥зом, систематизац≥Їю емп≥-ричних факт≥в, дл¤ узагальненн¤ ¤ких спираЇтьс¤ на ф≥лософськ≥ ≥дењ щодо р≥зних аспект≥в людського бутт¤ (сенс, спос≥б житт¤, умови ≥ механ≥зми розвитку осо-бистост≥, права людини, правова св≥дом≥сть тощо), п≥з-нанн¤ навколишньоњ д≥йсност≥, д≥алектичного взаЇ-мозв'¤зку р≥зноман≥тних процес≥в ≥ ¤вищ. ” своњй д≥¤льност≥ соц≥альн≥ прац≥вники спираютьс¤ на ф≥ло-софське розум≥нн¤ людини ¤к ун≥кальноњ, в≥дкритоњ, ≥нтенц≥ональноњ (ц≥леспр¤мовано залученоњ до певноњ д≥¤льност≥, до довк≥лл¤), амб≥валентноњ (¤ка може од-ночасно мати сильн≥ протилежн≥ почутт¤), здатноњ до самоп≥знанн¤ та саморозвитку. –уш≥Їм соц≥ального розвитку людини Ї протир≥чч¤ м≥ж зростаючими по-требами та реальними можливост¤ми њх задоволенн¤.

¬ажливим дл¤ соц≥альноњ роботи Ї розум≥нн¤ того, що стаб≥льн≥ пер≥оди розвитку чергуютьс¤ з нестаб≥льни-ми, ¤к≥ наступають ¤к перех≥дн≥ етапи ≥ несуть у соб≥ можливост≥ ¤к≥сних перетворень особистост≥.

—оц≥альна робота також застосовуЇ ф≥лософськ≥ принципи до анал≥зу соц≥альних груп, сп≥льнот, соц≥-альних ≥нститут≥в, особистост≥ тощо. ƒо таких принци-п≥в належать:

принцип детерм≥н≥зму (висв≥тлюЇ причинну зу-мовлен≥сть соц≥альних ¤вищ економ≥чними й пол≥тич-ними чинниками, що визначають стан сусп≥льних в≥д-носин, специф≥ку њх формуванн¤ ≥ про¤ву);

принцип гносеолог≥чного п≥дходу (ор≥ЇнтуЇ на ре-тельне вивченн¤ ≥ пор≥вн¤нн¤ соц≥ально-≥сторичних особ-ливостей процес≥в у сусп≥льств≥, допомагаЇ з'¤сувати њх специф≥ку, тенденц≥њ розвитку ≥ законом≥рност≥);

принцип особист≥сного п≥дходу (при вивченн≥ со-ц≥альних процес≥в вимагаЇ врахуванн¤ ц≥нн≥сних ор≥Їн-тац≥й, думок, почутт≥в та потреб конкретноњ людини);

принцип Їдност≥ св≥домост≥ ≥ д≥¤льност≥ (озброюЇ соц≥альну роботу правильним розум≥нн¤м сутност≥ р≥з-новид≥в д≥¤льност≥, до ¤коњ залучений кл≥Їнт, впливу р≥вн¤ св≥домост≥ на нењ, њњ форми та насл≥дки).

 р≥м ф≥лософ≥њ ¤к методолог≥њ наукового п≥знанн¤, ¤к науки щодо найзагальн≥п≥их закон≥в розвитку при-роди, сусп≥льства ≥ людського мисленн¤, важливими дл¤ соц≥альних прац≥вник≥в Ї так≥ ф≥лософськ≥ дисцип-л≥ни, ¤к етика, естетика, лог≥ка, ф≥лософ≥¤ права, ф≥ло-соф≥¤ пол≥тики та ≥н. Ќаприклад, основн≥ категор≥њ ети-ки (добро, зло, благо, обов'¤зок, в≥дпов≥дальн≥сть тощо) не т≥льки описують взаЇмини в груп≥ або сусп≥льств≥, а й виражають ставленн¤ особистост≥ до себе та ≥нших лю-дей, зокрема в≥дносини м≥ж соц≥альними прац≥вниками ≥ кл≥Їнтами. —оц≥альна робота б≥льше, н≥ж ≥нш≥ профес≥њ, перебуваЇ в межах морального вибору та етичноњ пове-д≥нки. “ому так≥ чинники регулюванн¤ людськоњ пове-д≥нки, ¤к сусп≥льна мораль, ≥ндив≥дуальний моральний контроль, Ї важливими моральними регул¤торами са-моњ соц≥альноњ роботи. ќкр≥м загальних вимог сусп≥ль-ноњ морал≥, соц≥альна робота регулюЇтьс¤ також такими принципами профес≥йноњ етики, ¤к конф≥денц≥йн≥сть ≥ толерантн≥сть.

—оц≥альна робота емп≥рично перев≥р¤Ї ф≥лософськ≥ ≥дењ, вивчаЇ й оц≥нюЇ њх у реальному середовищ≥. јдже ф≥лософ≥¤, на в≥дм≥ну в≥д соц≥альноњ роботи, не зверта-Їтьс¤ до практики безпосередньо.

як система наукових знань соц≥альна робота склада-Їтьс¤ з теоретико-методолог≥чноњ (методолог≥чн≥ основи п≥знанн¤, закони, науковий апарат тощо) ≥ практичноњ (практичне застосуванн¤ теоретичних положень) частин.

” своњй практичн≥й д≥¤льност≥ соц≥альн≥ прац≥вники мають справу з людиною, в≥дносинами м≥ж особист≥стю ≥ колективом, соц≥альними групами.  лючовим призна-ченн¤м њхньоњ д≥¤льност≥ Ї вдосконаленн¤ людських в≥дносин, вт≥ленн¤ в житт¤ високих гуман≥стичних ≥де-ал≥в. —аме у розвитку й утвердженн≥ ≥дењ гуман≥зму реа-л≥зуЇтьс¤ т≥сний зв'¤зок соц≥альноњ роботи з ф≥лософ-ською проблематикою.

3. ‘≥лософське осмисленн¤ практики соц≥альноњ роботи

” середин≥ XX ст. в≥дбулос¤ осмисленн¤ зм≥сту ≥ сут≥ персон≥ф≥кованих ≥ сусп≥льних в≥дносин у практиц≥ со-ц≥альноњ роботи з огл¤ду на ≥нтелект, почутт¤, в≥ру, пот-реби, ≥нтереси та ц≥нност≥ особистост≥. ” цей пер≥од на «аход≥ почали дом≥нувати п≥дходи, зор≥Їнтован≥ на за-хист прав людини в≥д р≥зних форм дискрим≥нац≥њ. ” зв'¤зку з цим постала необх≥дн≥сть обірунтуванн¤ про-фес≥йних у¤влень про реальний св≥т, ор≥Їнтири соц≥аль-ноњ роботи, що покликало до житт¤ специф≥чну галузь ф≥лософського знанн¤ -- ф≥лософ≥ю соц≥альноњ роботи.

‘≥лософ≥¤ соц≥альноњ роботи -- ≥деолог≥¤ соц≥альноњ д≥¤льност≥, основою ¤коњ Ї ц≥нност≥ та ≥деали, що еволюц≥йно сформувалис¤ у процес≥ д≥¤льност≥; колективне у¤вленн¤ об'Їднаних певними знанн¤ми, Їдиними вимогами до своЇњ профес≥њ людей стосовно сусп≥льних ≥ профес≥йних принцип≥в, норм, ц≥нностей.

ќсновн≥ теоретичн≥ концепти ф≥лософ≥њ соц≥альноњ ро-боти -- гуман≥зм, позитив≥зм, утоп≥зм, профес≥онал≥зм.

‘ундаментальною основою ≥ духовно-моральним ви-м≥ром соц≥альноњ роботи Ї гуман≥зм ¤к одне ≥з надбань людства у процес≥ його розвитку.

√уман≥зм (лат. humanus -- люд¤ний, людський) -- система ≥дей ≥ погл¤д≥в на людину ¤к найвищу ц≥нн≥сть; люд¤н≥сть, почутт¤ любо-в≥ до людини, повага до њњ г≥дност≥.

–еал≥зуЇтьс¤ гуман≥зм у процес≥ сп≥лкуванн¤ ≥ д≥-¤льност≥ через спри¤нн¤, допомогу, сп≥вучасть, п≥д-тримку, повагу до особистост≥.

–озгл¤даючи гуман≥зм ¤к люд¤н≥сть, його не можна зводити лише до бажанн¤, прагненн¤ несв≥домого ≥нс-тинкту. ѕрирода гуманност≥, за твердженн¤м ф≥лосо-ф≥в, диференц≥йована. ¬она передбачаЇ на¤вн≥сть об'Їк-та люд¤ност≥, людинолюбност≥, Ї феноменом, ¤кий перебуваЇ у певних в≥дносинах з ≥ншими формами духов-но-практичного самовизначенн¤ людини ≥ людства -- сво-бодою, мистецтвом, наукою, техн≥кою, культурою, вла-дою, цив≥л≥зац≥Їю, прогресом.

√уман≥зм ¤к форма життЇвоњ практики породжуЇ конкретн≥ в≥дносини гуманност≥ ≥ негуманност≥, добра ≥ зла, свободи ≥ насильства м≥ж соц≥альними, етн≥чними, пол≥тичними та ≥ншими суб'Їктами. ” ц≥й ¤кост≥ в≥н ви-¤вл¤Їтьс¤ в таких ор≥Їнтирах ≥ установках, ¤к турбота, турботлив≥сть, любов, повага, розум≥нн¤, в≥дпов≥даль-н≥сть, добра вол¤, обов'¤зок. јнтрополог≥чна (трец. anth-ropos -- людина) парадигма, що Ї одн≥Їю ≥з ф≥лософ-ських основ гуман≥зму ¤к системи мисленн¤, визнаЇ людину визначальною ц≥нн≥стю. ѕрихильники антро-полог≥зму у пон¤тт≥ Ђлюдинаї вбачають головну св≥то-гл¤дну категор≥ю, стверджуючи, що т≥льки на њњ основ≥ можливо розробити систему у¤влень стосовно природи, сусп≥льства ≥ мисленн¤.

ѕоставивши людину в центр соц≥ального бутт¤, гу-ман≥зм осмислюЇ ¤вища, процеси, факти в≥д ≥ дл¤ люди-ни. ” систем≥ його координат н≥що не може бути вищим за людину, ≥ жодна людина не може бути нижчою за ≥н-шу. Ѕудь-¤ку спробу вир≥шити над людиною ≥нш≥ ц≥н-ност≥ в≥н розц≥нюЇ ¤к гн≥т ≥ насилл¤.

як система мисленн¤, гуман≥зм налаштований не лише на подоланн¤ умов, ¤к≥ обмежують бутт¤, самореал≥зац≥ю особистост≥, викликають б≥ль ≥ стражданн¤ в ≥нших людей. ƒолаючи конкретн≥ стражданн¤, гума-н≥ст завжди спр¤мовуватиме своњ зусилл¤ проти всього, що њх породжуЇ. як форма життЇвоњ практики ≥ ¤к сис-тема мисленн¤ гуман≥зм неоднозначний, сповнений певних протир≥ч. ¬≥н завжди випробовував ≥ випробовуЇ п≥днесенн¤ ≥ пад≥нн¤, будучи не завжди здатним запро-понувати адекватн≥ етичн≥, соц≥альн≥, пол≥тичн≥ крите-р≥њ та ор≥Їнтири. “ому на певних етапах розвитку цив≥-л≥зац≥њ гуман≥зм зазнавав глибоких криз, про¤вом ¤ких були духовний н≥г≥л≥зм, перевага технократичних п≥д-ход≥в до людей ≥ культури, самотн≥сть людини у багато-людному св≥т≥, конфл≥кт покол≥нь тощо.

“руднощ≥, ¤к≥ не зм≥г подолати гуман≥зм, Ї онтоло-г≥чною основою негуманност≥, насилл¤, зла, пригн≥чен-н¤, ¤к≥ про¤вл¤лис¤ в сусп≥льному житт≥ у форм≥ волюн-таризму, авторитаризму, тотал≥таризму ≥ в≥дчуженн¤. ѕ≥д њх тиском багато людей у р≥зн≥ часи було в≥дкинуто на перифер≥ю бутт¤, а в≥дпов≥дно перифер≥йними були њхн≥ потреби та ≥нтереси.

÷≥ реал≥њ п≥дтверджують необх≥дн≥сть гуман≥зму, йо-го еволюц≥ю. Ќабутт¤ ним в ≥сторичному розвитку ≥нституц≥йних форм (створенн¤ гуман≥стичних парт≥й, сп≥-лок, асоц≥ац≥й, клуб≥в) всел¤Ї спод≥ванн¤ в його здат-н≥сть поновити ц≥л≥сн≥сть бутт¤ людства, допомогти конкретн≥й людин≥ в ос¤гненн≥ його сутн≥сних сил.

4. ‘≥лософ≥¤ позитив≥зму в соц≥альн≥й робот≥.

ќсновою ф≥лософ≥њ позитив≥зму Ї абсолютизац≥¤ знань загалом ≥ соц≥альних знань зокрема.

ѕозитив≥зм (лат. positivus -- умовний, позитивний) -- ф≥лософське вченн¤, зг≥дно з ¤ким ≥снуЇ рац≥ональна ≥стина ≥ Їдина реальн≥сть, ¤ку можна наближено в≥дображати за допомогою наукових метод≥в.

¬≥дпов≥дно до цього вченн¤ знанн¤ Ї критер≥Їм об'Їктивност≥, вони допомагають люд¤м зм≥нювати зов-н≥шн≥ обставини, а науковий метод забезпечуЇ форму-ванн¤ у¤влень про макро-, мезо- ≥ м≥кропсихолог≥чн≥ процеси. ќсновою ≥деолог≥њ позитив≥зму в ц≥й парадигм≥ Ї б≥хев≥оризм (напр¤м у психолог≥њ, що ор≥ЇнтуЇтьс¤ на про¤ви повед≥нки, ¤к≥ можна точно встановити ≥ описа-ти), фройдизм (р≥зноман≥тн≥ психоанал≥тичн≥ школи, напр¤ми), радикальна соц≥олог≥¤ (р≥зн≥ напр¤ми у соц≥о-лог≥њ, наприклад, марксизм, фем≥н≥зм, ¤к≥ закликають до соц≥альних трансформац≥й ≥ поц≥новують практику ¤к зас≥б перев≥рки знань).

«а твердженн¤м французького ф≥лософа ≥ соц≥олога ≈м≥л¤ ƒюркгейма (1858--1902), наукове п≥знанн¤ за-безпечуЇ ф≥ксуванн¤ ≥ по¤сненн¤ сусп≥льних фактор≥в у њх норм≥ ≥ патолог≥њ. Ќадал≥ цю традиц≥ю було вт≥лено у прац¤х американського психолога Ѕереса —к≥ннера (1904--1990), ¤кий доводив, що повед≥нка людини за-лежить в≥д зовн≥шнього впливу середовища. “ому зм≥на типолог≥њ кл≥Їнта безпосередньо обумовлена зм≥ною навколишнього середовища.

Ќа процес становленн¤ ф≥лософ≥њ соц≥альноњ роботи неоднозначно вплинув позитив≥стський сц≥Їнтизм (лат. scientia -- наука) -- абсолютизац≥¤ рол≥ науки. ѕривнесенн¤ наукових метод≥в у систему погл¤д≥в соц≥-альноњ роботи спри¤ло усв≥домленню того, що вона Ї не лише практичною д≥¤льн≥стю, а й певною галуззю п≥з-нанн¤ соц≥альноњ д≥йсност≥. ќднак абсолютизац≥¤ нау-кового п≥знанн¤, запереченн¤ автономност≥ людини, визнанн¤ њњ детерм≥нованост≥ соц≥ально-економ≥чними ≥ соц≥ально-б≥олог≥чними факторами спричинилис¤ до насадженн¤ у профес≥йн≥й д≥¤льност≥ досл≥дницького ≥нструментар≥ю, внасл≥док чого пот≥сненими ви¤вилис¤ загальнолюдськ≥ ≥ гуман≥стичн≥ ц≥нност≥. ѕородженн¤м такого п≥дходу став Ђсиндром соц≥ального прац≥вникаї, дл¤ ¤кого характерна г≥пертрофована увага до р≥знома-н≥тноњ статистики, документ≥в ≥ недооц≥нюванн¤ бес≥ди, опитуванн¤ чи ≥нтерв'юванн¤.

Ѕезперечно, позитив≥зм з його налаштован≥стю на використанн¤ наукових знань сприймавс¤ соц≥альними прац≥вниками неоднозначно. ќчевидно, невдоволен≥сть його абстрагован≥стю до проблем конкретноњ людини привернула увагу багатьох до утоп≥зму.

5. ”топ≥чн≥ погл¤ди на соц≥альну роботу.

”топ≥зм -- ф≥лософське вченн¤ про ≥деальний сусп≥льний лад, со-ц≥альну перебудову на основ≥ справедливого перерозпод≥лу.

”топ≥зм, зародженн¤ ¤кого датують XIV ст. ≥ ¤кий втратив свою попул¤рн≥сть у XIX ст., привернув до себе увагу у 60--70-т≥ роки XX ст. ‘≥лософи та соц≥ологи прагнули створити привабливу дл¤ широких мас л≥бе-рально-демократичну утоп≥ю ¤к альтернативу марксиз-му з метою ≥деал≥зац≥њ кап≥тал≥зму, ринкових в≥дносин або морального обірунтуванн¤ програми њх оновленн¤.

‘≥лософ≥Їю соц≥альноњ роботи у межах ц≥Їњ концеп-ц≥њ Ї соц≥ал-реформ≥зм (теч≥¤ у соц≥ал≥стичному рус≥, ¤ка заперечуЇ необх≥дн≥сть класовоњ революц≥њ, вважаючи, що за допомогою реформ, зд≥йснюваних у межах закон-ност≥, можна побудувати державу загального добробуту ≥ соц≥альноњ справедливост≥) та л≥берал≥зм (соц≥ально-пол≥тична ≥деолог≥¤, ¤ка п≥дтримуЇ особисту свободу ≥ обмежений контроль з боку ур¤ду, систему в≥льного п≥дприЇмництва ≥ в≥ру в права людей, ¤к≥ належать њм в≥д народженн¤ ≥ ¤к≥ не залежать в≥д держави).

” науковому й буденному вжитку утвердилис¤ так≥ пон¤тт¤, ¤к Ђгарне сусп≥льствої, Ђгарне житт¤ї, Ђгар-на людинаї.

‘≥лософ≥¤ утоп≥зму тлумачить людину п≥днев≥ль-ним суб'Їктом, по¤снюЇ њњ невлаштован≥сть об'Їктивни-ми причинами (в≥дсутн≥стю необх≥дноњ осв≥ти, низьким економ≥чним статусом, негативним впливом сусп≥льно-го середовища тощо). —пов≥дувана його прихильниками ф≥лософська позиц≥¤ щодо презумпц≥њ невинност≥ кл≥Їн-та зм≥стила ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтац≥њ, стратег≥њ розвитку про-фес≥йноњ соц≥альноњ роботи ≥з соц≥альних реформ на со-ц≥альн≥ акц≥њ, д≥њ на захист вразливих груп.

ѕрихильники цих концепц≥й також чимало уваги прид≥л¤ли ≥дењ вдосконаленн¤ ≥ самовдосконаленн¤ м≥с-цевих територ≥альних громад.

—уттЇво збагатила розум≥нн¤ фаховоњ соц≥альноњ ро-боти ф≥лософ≥¤ профес≥онал≥зму, основою ¤коњ Ї гума-н≥стичн≥ й ≥деал≥стичн≥ ≥деали та принципи, ор≥Їнтац≥¤ на задоволенн¤ потреб людини, розвиток њњ потенц≥йних зд≥бностей, п≥двищенн¤ добробуту, дос¤гненн¤ соц≥аль-ноњ справедливост≥.

‘≥лософ≥¤ профес≥онал≥зму -- система ≥дей, зг≥дно з ¤кими соц≥-альна д≥¤льн≥сть, пов'¤зана з людиною, завжди спр¤мована на створенн¤ ≥ забезпеченн¤ ефективноњ взаЇмод≥њ ≥ндив≥да ≥ сус-п≥льства, њх взаЇмну самореал≥зац≥ю.

÷¤ ф≥лософська система налаштовуЇ соц≥альну робо-ту на подоланн¤ об'Їктивних дл¤ людини сусп≥льних пе-решкод, створенн¤ дл¤ нењ умов, ¤к≥ б спри¤ли менш бо-л≥сному освоЇнню життЇвих ситуац≥й. ” зв'¤зку з цим д≥-¤льн≥сть соц≥альних прац≥вник≥в сл≥д спр¤мовувати на п≥двищенн¤ здатност≥ людей приймати р≥шенн¤, долати проблеми, п≥дтримувати зв'¤зок з життЇвим св≥том сус-п≥льства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соц≥альноњ пол≥тики сусп≥льства. —правитис¤ з цими завданн¤ми можуть фах≥вц≥ з науковим св≥тогл¤дом, ¤к≥ волод≥ють достатн≥ми знанн¤ми дл¤ всеб≥чного, рац≥о-нального осмисленн¤ соц≥альноњ д≥йсност≥. “ому науко-вий св≥тогл¤д Ї одн≥Їю ≥з необх≥дних умов профес≥йноњ са-мост≥йност≥ сучасних соц≥альних прац≥вник≥в.

¬ ус≥ в≥ки ф≥лософ≥¤ переймалас¤ проблемами розу-м≥нн¤ смислу житт¤. ѕопри те що ц¤ проблема Ї преро-гативою теор≥њ, роздум≥в ≥ суперечок вчених, вона вини-каЇ у буденн≥й св≥домост≥ й орган≥чно входить в життЇ-д≥¤льн≥сть (у т. ч. ≥ соц≥альну) людини.

∆итт¤ людини залежить в≥д ц≥лей, прагнень, св≥то-в≥дчутт¤ ≥ св≥тосприйн¤тт¤, ¤кими воно наповнене, в≥д способу входженн¤ в сусп≥льн≥ в≥дносини, його особис-т≥сного бутт¤. Ќев≥д'Їмною умовою належного соц≥аль-ного самопочутт¤ ≥ндив≥да Ї повнота житт¤, в≥дчутт¤ особистоњ ц≥нност≥, корисност≥. ѕовноту житт¤ людина сприймаЇ через взаЇмод≥ю з ≥ншими людьми, особливо коли переживаЇ дискомфорт, болюче в≥дчутт¤ покинутост≥ й самотност≥. ¬ажливим соц≥альним чинником, зм≥стоутворювальною основою щодо ц≥лей ≥ результат≥в житт¤, само≥снуванн¤ ¤к суб'Їкта Ї д≥¤льн≥сть особис-тост≥. ¬она завжди супроводжуЇтьс¤ певною вербал≥зац≥Їю ц≥нностей ≥ ц≥нн≥сних установок. „асто ц≥ ор≥Їнта-ц≥њ стають мотивами д≥¤льност≥ особи, визр≥ваючи п≥д впливом ≥снуючоњ морал≥, правосв≥домост≥, св≥торозу-м≥нн¤. Ќаприклад, установка на працю може бути вт≥-лена у таких життЇвих принципах: Ђжити, щоб труди-тис¤ї, Ђжити, щоб залишити про себе добру пам'¤тьї, Ђжити, щоб своњм трудом приносити користь люд¤мї, Ђтрудитис¤, щоб добре житиї. Ќер≥дко ≥ндив≥д Ї нос≥Їм дек≥лькох ор≥Їнтац≥й.

ƒл¤ соц≥альних прац≥вник≥в важлив≥ не пропов≥д-ницька д≥¤льн≥сть ≥ пропаганда певних ≥дей, а допомога у створенн≥ умов дл¤ самореал≥зац≥њ особи. Ћюдина маЇ бути дл¤ нього ц≥кавою в њњ ц≥л≥сност≥, Їдност≥ б≥олог≥ч-них, психолог≥чних ≥ соц≥альних ¤костей. ѕогл¤д на нењ ¤к на б≥опсихосоц≥альний феномен маЇ бути одним ≥з визначальних принцип≥в соц≥альноњ роботи.

¬агомий вплив на сучасну практику соц≥альноњ робо-ти у багатьох крањнах справив постмодерн≥зм -- м≥ж-дисципл≥нарний ≥нтелектуальний рух, що, сформував-шись у 50-т≥ роки XX ст., запропонував новий ракурс баченн¤, наб≥р концептуальних п≥дход≥в до соц≥окультурноњ реальност≥.

Ќа в≥дм≥ну в≥д позитив≥зму, ¤кий прагнув обірунтува-ти системну Їдн≥сть соц≥ального св≥ту, теоретики постмо-дерн≥зму вважають, що особливост¤ми сучасного св≥ту Ї несхож≥сть, розмањтт¤ ≥ саме це сл≥д досл≥джувати. ќсобливост¤ми постмодерн≥зму Ї його еклектизм (поЇд-нанн¤ р≥знор≥дних, орган≥чно несум≥сних елемент≥в), обстоюванн¤ р≥вноправност≥ р≥зних уподобань, стил≥в мисленн¤, множинн≥сть стандарт≥в, толерантн≥сть у ца-рин≥ мистецьких смак≥в ≥ повед≥нки, запереченн¤ под≥-лу на Ђвисокуї та Ђнизькуї культуру тощо. ѕредстав-ники постмодерн≥зму обстоюють автоном≥зац≥ю куль-турноњ сфери в≥д економ≥чноњ та ≥деолог≥чноњ, кожна з ¤ких, за њх аргументами, п≥дпор¤дковуЇтьс¤ власн≥й ло-г≥ц≥ розвитку, притаманним саме њњ середовищу нормам, само детерм≥нуЇтьс¤, Ђсамодозвол¤Її себе.

ќзнаки плюрал≥зму простежуютьс¤ у розгортанн≥ нового св≥ту прагнень, ц≥нностей, нових форм соц≥аль-ноњ орган≥зац≥њ та повед≥нки, передус≥м у сферах спожи-ванн¤, дозв≥лл¤, приватного житт¤, в утвердженн≥ ≥дењ р≥вност≥ р≥зних культур ≥ дискурс≥в (сукупност≥ вислов-лювань, що стосуютьс¤ певноњ проблематики, розгл¤да-ютьс¤ у зв'¤зку з нею), в≥дход≥ в≥д одновим≥рноњ, ун≥вер-сальноњ системи ≥дентиф≥кац≥њ, що ірунтуЇтьс¤ на рац≥о-нально св≥дом≥й орган≥зац≥њ людськоњ життЇд≥¤льност≥. ƒл¤ теоретичних положень постмодерн≥зму характерна зм≥на сенсових ор≥Їнтир≥в, способу формуванн¤ соц≥аль-ного мисленн¤, вих≥дних принцип≥в тлумаченн¤ со-ц≥уму.

” постмодерному контекст≥ ф≥лософ≥¤ соц≥альноњ ро-боти постаЇ ¤к система ф≥лософських ≥дей про страж-денну людину та њњ життЇвий св≥т. ј культура постмо-дерн≥зму в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д природно-науковоњ культури визнанн¤м ун≥кальност≥ кожного людського житт¤, не-повторност≥ життЇвих под≥й, множинн≥сть ≥стин.

ѕевний вплив на зм≥ст соц≥альноњ роботи справила ф≥лософська концепц≥¤ деконструкц≥њ сусп≥льства -- стратег≥¤ постструктурал≥стського критицизму, ¤ка пе-редбачаЇ певну деструкц≥ю (порушенн¤ структури) ≥ ре-конструкц≥ю (докор≥нну перебудову) феномену з метою його спростуванн¤. Ѕезперечно, кожна людина потре-буЇ певного структуруванн¤ в житт≥, адже структура за-безпечуЇ необх≥дн≥ дл¤ нењ в≥дносно незм≥нн≥ ор≥Їнтири. « цього приводу сучасний британський ф≥лософ ќлв≥н “оффлер у своЇму ф≥лософському бестселер≥ Ђ“рет¤ хвил¤ї зауважував: Ђ—ьогодн≥ раптова зм≥на основних соц≥альних принцип≥в, плутанина ролей, в≥дм≥нностей у сусп≥льному становищ≥ та л≥н≥й повед≥нки влади, за-нуренн¤ в бл≥п-культуру, а також розвал великоњ систе-ми мисленн¤, виробничоњ сфери зруйнували образ св≥ту б≥льшост≥ з нас, що збер≥гавс¤ у наших головах. як нас-л≥док, б≥льш≥сть людей, огл¤даючи св≥т навколо себе, бачить сьогодн≥ т≥льки хаос. ¬они потерпають в≥д по-чутт¤ особистого безсилл¤ ≥ безглузд¤ї. “ак≥ нов≥ уста-новки, п≥двищена стресов≥сть ≥ невдоволенн¤ своњм ста-новищем не можуть залишатис¤ поза увагою соц≥аль-них прац≥вник≥в.

–оль ф≥лософ≥њ в загальнокультурн≥й ≥ профес≥йн≥й п≥дготовц≥ соц≥альних прац≥вник≥в багатогранна.  р≥м продукуванн¤ знань про р≥зноман≥тн≥ аспекти повед≥н-ки людини ≥ функц≥онуванн¤ сусп≥льства, вона виховуЇ здатн≥сть до рефлекс≥њ та саморефлекс≥њ, тобто вм≥нн¤ п≥ддавати мисленнЇвому анал≥зу р≥зн≥ аспекти д≥йснос-т≥, насамперед власну повед≥нку, почутт¤ й емоц≥йн≥ про¤ви. ‘≥лософ≥¤ надаЇ правильний вим≥р роздумам ≥ судженн¤м соц≥альних прац≥вник≥в, допомагаЇ оволод≥-ти лог≥чним ≥нструментар≥Їм дл¤ адекватноњ оц≥нки св≥-ту ≥ м≥сц¤ людини в ньому.

¬икористана л≥тература

1. “етерский —. ¬. ¬ведение в социальную работу: ”чеб. пособие. -- ћ.: јкадемический проспект, 2001.

2. “юпт¤ Ћ. “., ≤ванова ≤. Ѕ. —оц≥альна робота (теор≥¤ ≥ практика): Ќавч. пос≥бник. --  .: ”н-т Ђ”крањнаї, 2004.

3. ‘илософи¤ социальной работы / ѕод ред. ¬. ». ћитрохина. -- ћ.,1990.

4. ‘ирсов ћ. ¬., —туденова ≈. √. “еори¤ социальной работы: ”чеб. пособие. -- ћ.: ¬Ћјƒќ—, 2001.

5. Ўанин “. —оциальна¤ работа как культурный феномен современ-ности // ¬заимосв¤зь социальной работы и социальной политики / ѕод ред. Ў. –амон. -- ћ.: јспект ѕресс, 1997.