ќсновн≥ методи нац≥онального вихованн¤ молод≥, њх загальна характеристика

ћ≥н≥стерство осв≥ти ≥ науки ”крањни

ѕрикарпатський ун≥верситет ≥мен≥ ¬.—тефаника

2007 р≥к«ћ≤—“

¬ступ

ѕон¤тт¤ про методи вихованн¤

–азом з перспективами в≥льного розвитку ”крањнськоњ держави в≥дкрилис¤ широк≥ можливост≥ дл¤ розвитку осв≥ти, науки, культури, що вимагаЇ докор≥нноњ ”крањнський народ вступив в нову еру свого ≥сторичного розвитку. перебудови процесу вихованн¤ молодого покол≥нн¤, а також нових метод≥в.

¬ жодн≥й крањн≥ св≥ту немаЇ вихованн¤ Увзагал≥Ф. ¬оно завжди маЇ конкретно-≥сторичну нац≥онально-державну форму вираженн¤ ≥ спр¤моване на формуванн¤ громад¤нина конкретноњ держави, ¤ка не може бути безнац≥ональною.

Ќац≥ональне вихованн¤ найб≥льш в≥дпов≥даЇ потребам в≥дродженн¤ ”крањни. ¬оно однаково стосуЇтьс¤ ¤к украњнц≥в так ≥ представник≥в ≥нших народ≥в, що проживають в ”крањн≥.

¬ажливу роль в нац≥ональному вихован≥ молод≥ мають засоби, методи, прийоми ≥ форми вихованн¤.

“аким чином усп≥х вихованн¤ залежить в≥д багатьох причин ≥ насамперед в≥д застосуванн¤ правильних його метод≥в. ¬ дан≥й робот≥ висв≥тлен≥ основн≥ методи вихованн¤ молод≥, по¤снюЇтьс¤ њх суть застосуванн¤ в конкретних умовах взаЇмноњ д≥¤льност≥ вчител¤ ≥ учн¤.

ѕон¤тт¤ про методи вихованн¤

”сп≥х вихованн¤ залежить в≥д багатьох причин ≥ насамперед в≥д застосуванн¤ правильних його метод≥в.

ћетод (в≥д греч. -- шл¤х досл≥дженн¤, спос≥б п≥знанн¤) -- спос≥б п≥знанн¤ д≥йсност≥ ≥ њњ в≥дтворенн¤ в мисленн≥, нев≥д'Їмний компонент виховного процесу. ¬ найширшому розум≥нн≥ це -- шл¤хи, завд¤ки ¤ким реал≥зуютьс¤ ¤к загальн≥ ц≥л≥ вихованн¤, зумовлен≥ сусп≥льством, так ≥ конкретн≥ завданн¤ педагог≥ки.

“аким чином, методи вихованн¤ у початков≥й школ≥ -- це способи, за допомогою ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ ц≥леспр¤мований педагог≥чний вплив учител¤ на св≥дом≥сть ≥ повед≥нку молодших школ¤р≥в, на формуванн¤ благородних ¤костей й збагаченн¤ њх необх≥дним життЇвим досв≥дом.

≤накше кажучи, методи вихованн¤ -- це способи взаЇмозв'¤заноњ д≥¤льност≥ вчител¤ й учн≥в, спр¤мован≥ на вир≥шенн¤ , насущних виховних завдань. ѕри такому п≥дход≥ дитина виступаЇ ¤к об'Їкт ≥ суб'Їкт вихованн¤.

” теор≥њ метод≥в ≥снуЇ ще пон¤тт¤ прийому ¤к часткове вираженн¤ методу, що актуал≥зуЇ його д≥ю при певних конкретних обставинах. ѕо в≥дношенню до методу прийом носить частковий, п≥дпор¤дкований характер. Ќаприклад, п≥д час навчанн¤ дитини ≥ виконувати ¤кесь завданн¤, вихователь вдаЇтьс¤ до прийому показу трудовоњ д≥њ, що розкриваЇ точн≥сть виконуваних операц≥й. ѕри розкритт≥ моральноњ норми використовуЇтьс¤ прийом конкретизац≥њ через посиланн¤ на художн≥ образи, вз≥рцев≥ вчинки, народн≥ притч≥ тощо.

якщо методи вихованн¤ прийн¤ти за систему, то прийоми в н≥й стануть п≥дсистемою.

ћетод≥в вихованн¤ в сучасн≥й педагог≥ц≥ чимало. јле по¤вились вони не в≥дразу. “а й саме розум≥нн¤ цього складного педагог≥чного ¤вища викристал≥зувалось поступово. ¬иникають методи емп≥рично, в процес≥ практики родинного, шк≥льного й громадського вихованн¤, у безперервних виховних пошуках батьк≥в, учител≥в, виховател≥в й столи предметом надбанн¤ в≥дпов≥дно народноњ педагог≥ки ≥ шк≥льноњ, об'Їктом теоретичного анал≥зу етнопедагог≥ки ≥ педагог≥чноњ науки. “аким чином, сучасн≥ методи вихованн¤ становл¤ть собою сплав винаход≥в педагог≥ки народноњ ≥ профес≥ональноњ.

‘орми орган≥зац≥њ виховноњ роботи за зм≥стом дуже близьк≥ до метод≥в вихованн¤. ¬ид≥л¤ютьс¤ так≥ форми орган≥зац≥њ виховноњ роботи, ¤к масово (св¤та, змаганн¤), групова (наприклад, гуртки, спортивн≥ секц≥њ), ≥ндив≥дуальна.

ћетоди вихованн¤ д≥л¤тьс¤ на:

1) загальн≥ й частков≥;

2) традиц≥йн≥ ≥ нетоадиц≥йн≥ (нестандартн≥).

«агальн≥ методи мають застосуванн¤ у вс≥х видох вихованн¤ (наприклад, ≥нформац≥¤, бес≥да, роз'¤сненн¤), а частков≥ -- лише в де¤ких (наприклад, г≥мнастика, гра в тен≥с дом≥нують т≥льки у ф≥зичному вихованн≥).

“радиц≥йн≥ (канон≥чн≥) методи т≥, що обгрунтован≥ педагог≥чною наукою й поширен≥ в шк≥льн≥й практиц≥ вихованн¤ учн≥в початкових клас≥в.

Ќетрадиц≥йн≥ (нестандартн≥) методи вихованн¤ будуютьс¤ на принципах народноњ педагог≥ки, презентуючи використанн¤ виховноњ скарбниц≥ народноњ мудрост≥ в робот≥ вчител¤ початкових клас≥в.

” педагог≥чн≥й науц≥ досить виразно накреслилась л≥н≥¤ та проведенн¤ анал≥зу й класиф≥кац≥њ ¤к традиц≥йних (канон≥чних), так ≥ нетрадиц≥йних метод≥в вихованн¤. ¬дале њх вир≥шенн¤ маЇ ¤к теоретичне, так ≥ практичне значенн¤, бо дозвол¤Ї бичити њх повну пал≥тру в системному й динам≥чному вираженн¤х, сильн≥ й слаб≥ функц≥ональн≥ сторони, визначити оптимальн≥ умови њх розвитку, спрогнозувати перспективи дальшого педагог≥чного винах≥дництва.

ѕравда, остаточного вар≥анта в зроблених класиф≥кац≥¤х покищо немаЇ. ќдн≥ вчен≥ д≥л¤ть ус≥ мегоди вихованн¤ на ≥ри велик≥ групи, ≥нш≥ -- на чотири. ƒо того ж р≥зн≥ п≥дходи нам≥тились не т≥пьки щодо к≥лькост≥ груп, але й у њх ¤к≥сних характеристиках. ¬иходить, що дл¤ гого, аби мати остаточну класиф≥кац≥ю метод≥в вихованн¤, треба покласти в основу њњ зд≥йсненн¤ загальновизнаний науковий критер≥й. ќск≥льки вчитель початкових клас≥в повинен вм≥ти вправно користуватис¤ у своњй робот≥ ¤к традиц≥йними (канон≥чними), так ≥ нетрадиц≥йними (нестандартними) методами вихованн¤, то й знанн¤ њх сут≥ й можливостей д≥њ кожного з них дл¤ нього обов'¤зкове.

2. “радиц≥йн≥ (канон≥чн≥) методи вихованн¤ то њх класиф≥кац≥¤

ѕроцес формуванн¤ особистост≥ об'ЇднуЇ в соб≥ так≥ компоненти:

1) вплив на св≥дом≥сть вихованц¤ через переконуванн¤ ≥ нав≥юванн¤, збудженн¤ ≥нтересу до певноњ норми;

2) показ вз≥рц¤ ¤к модел≥ дл¤ насл≥дуванн¤;

3) орган≥зац≥ю д≥¤льност≥ дигини, спр¤мованоњ на закр≥пленн¤ погл¤д≥в, звичок, потреб ≥ переконань, або й в основу класиф≥кац≥њ традиц≥йних (канон≥чних) метод≥в вихованн¤, ¤к провило, кладетьс¤ ц≥л≥сна структура д≥¤льност≥, ¤ка включаЇ в соб≥ њњ усв≥домленн¤, орган≥зац≥ю, стимулюванн¤ та мотивац≥ю.

Ќайпридатн≥шою дл¤ практичного користуванн¤ у початков≥й школ≥ Ї класиф≥кац≥¤, за ¤кою методи вихованн¤ молодших школ¤р≥в под≥л¤ютьс¤ на три групи:

1) методи формуванн¤ св≥домост≥ особистост≥ (погл¤д≥в, переконань, ≥деал≥в); 2) методи орган≥зац≥њ життЇд≥¤льност≥ учн≥в;

3) методи стимулюванн¤.

ћетоди формуванн¤ св≥домост≥ молодшого школ¤ра, тобто перша група метод≥в, ¤краз ≥ розрахована на те, щоб через вплив на св≥дом≥сть, почутт¤ й волю вихованц¤ прищеплювати йому правильн≥ життЇв≥ погл¤ди, судженн¤, переконанн¤, ≥деали.

—в≥дом≥сть дитини -- це сприйн¤тт¤, розум≥нн¤ нею навколишнього, усв≥домленн¤ ¤когось ¤вища, под≥њ чи вчинку, в т.ч. й власного. ѕогл¤ди репрезентують засвоЇн≥ особист≥стю знанн¤ й ≥дењ св≥тогл¤дного характеру. —удженн¤ -- думка школ¤ра про що-небудь, погл¤д на щось, висловленн¤ своњх думок ≥ погл¤д≥в в≥дносно предмет≥в ≥ ¤вищ. ѕереконанн¤ -- це тверда ви¤влен≥сть, певн≥сть у чому-небудь, в≥ра в щось. ≤деал -- зразкове, досконале, г≥дне дл¤ насл≥дуванн¤. ¬с≥ вони в≥дображають св≥тогл¤дн≥ принципи особистост≥ й формуванн¤ на основ≥ знань й особистого досв≥ду д≥¤льност≥, в≥дносин ≥ повед≥нки, словесного впливу.

–оз'¤сненн¤ -- те, що вносить ¤сн≥сть у що-небудь, спри¤Ї з'¤суванню чогось. ƒо цього виховного методу вчитель початкових клас≥в вдаЇтьс¤ дуже часто, щоб по≥нформувати про зм≥ст нових дл¤ учн≥в пон¤ть, фактор≥в чи ¤вищ дл¤ розкритт¤ њх сут≥, основн≥ компоненти, ознаки, зв'¤зк≥в, законом≥рност≥, практичне значенн¤. ÷≥ль роз ¤сненн¤ -- розкрити ≥-оц≥ольний. духовний, морально-етичний, есгетичний зм≥ст 'тих чи ≥нших под≥й, вчинк≥в, допомогти учн¤м сформувати в соб≥ правильн≥ сц'чки повед≥нки й людських взосмин. “ак, починаючи з першого тису, вчитель через роз'¤сненн¤ схил¤Ї д≥тей до розум≥нн¤ й дотриманн¤ закон≥в ”крањнськоњ ƒержави, норм ≥ правил громадською сп≥вжитт¤, дотриманн¤ громадського пор¤дку, роз'¤снюЇ ѕравила дл¤ учн≥в, ѕравило дорожнього руху.

ѕереконанн¤, що маЇ за мету доводити, схил¤ти учн¤ пов≥рити в доц≥льн≥сть того чи ≥ншого кроку повед≥нки, погодитис¤ з оц≥нкою певного факту чи под≥њ.

ѕриклад -- те, що учнев≥ варто насл≥дувати, зразок, конкретний ви¤в чогось, певна д≥¤льн≥сть або повед≥нка ¤коњсь особи. ÷е тим б≥льш важливо, що молодший школ¤р у своЇму прагненн≥ стати дорослим бере в ¤кост≥ вз≥рц¤ дл¤ насл≥дуванн¤ приклад дорослих, поважних дл¤ нього людей. ƒобре, ¤кщо це приклад позитивний. ѕогано, коли в≥н негативний. ј таке, на жаль, буваЇ. ƒ≥тей ≥нод≥ приваблюють порушники шк≥льноњ дисципл≥ни, бешкетники своЇю зухвал≥стю й хизуванн¤м. ” дан≥й ситуац≥њ треба негайно зм≥нити ор≥Їнтац≥ю учн¤, протиставивши шк≥дливому впливов≥ статечний, зробивши його житт¤ ц≥кавим, зм≥стовним ≥ привабливим. ¬елику прит¤гальну силу дл¤ д≥тей мають образи народних героњв, позитивн≥ персонаж≥ з фольклору й дит¤чоњ л≥тератури. ѕереконанн¤ даЇ найб≥льший ефект у поЇднанн≥ з ≥ншими методами виховного впливу, в "тому числ≥ з розпов≥д¤ми, бес≥дами, читанн¤м.

розпов≥дь -- усне, словесне пов≥домленн¤ вчител¤ про когось чи що-небудь. ¬она завжди була й залишаЇтьс¤ д≥йовим методом ≥дейного, морально-етичного, трудового, розумового й' естетичного вихованн¤ учн≥в початкових клас≥в. “еми розпов≥дей можуть бути р≥зноман≥тн≥. ”чн≥ охоче слухають розпов≥д≥ свого вчител¤, особливо тод≥, коли вони торкаютьс¤ животрепетних питань, викликають у д≥тей моральне дов≥р'¤, готовн≥сть до сп≥впереживанн¤, позитивний в≥дгом≥н душ≥.

Ѕес≥ди, тобто розмови вчител¤ з учн¤ми, покликан≥ привернути увагу вихованц≥в до оц≥нки сусп≥льних под≥й, вчинк≥в, ¤вищ, твор≥в л≥тератури й мистецтва ≥ на ц≥й основ≥ формувати в них культуру повед≥нки, сумл≥нне ставленн¤ до виконанн¤ своњх громадських, трудових ≥ моральних обов'¤зк≥в, риси украњнського патр≥отизму.

Ќаступна група традиц≥йних метод≥в -- методи орган≥зац≥њ життЇд≥¤льност≥ учн≥в нац≥люючих молодших школ¤р≥в на ЂЇдн≥сть слоро ≥ д≥лаї, що маЇ колосальне значенн¤ у формуванн≥ особистост≥.

јдже вихованн¤ Ї не що ≥нше, ¤к вправл¤нн¤ у правильному вчинку.

¬ихованн¤ високоњ св≥домост≥, м≥цноњ дисципл≥ни й культури повед≥нки, гартуванн¤ вол≥ й характеру не може усп≥шно зд≥йснюватис¤, ¤кщо воно обмежуЇтьс¤ т≥льки пропов≥дуванн¤м ≥дей, погл¤д≥в ≥ норм повед≥нки. “реба ще вт≥лювати њх на практиц≥, привчати змалку д≥тей дотримуватис¤ даноњ вимоги.

ѕривчанн¤ ≥ вправл¤нн¤, хоч ≥ т≥сно взаЇмопов'¤зан≥, однак збер≥гають разом з цим за собою ≥ певну р≥зницю. якщо привчанн¤ виробл¤Ї в учн¤ ¤кусь сторону певноњ д≥њ, то вправл¤нн¤ спонукаЇ оволод≥ти правильним вчинком повн≥стю, у всьому його зм≥стовому, структурному й ц≥нн≥сному вираженн≥.

—пираючись на привчанн¤, вправл¤нн¤ передбачаЇ багаторазове повторенн¤, закр≥пленн¤, зм≥цненн¤ й удосконаленн¤ ц≥нних способ≥в д≥й ¤к ст≥йкоњ основи культурноњ повед≥нки.

ћетод вправл¤нн¤ часто реал≥зуЇтьс¤ ¤к - дорученн¤ -- покладенн¤ на школ¤ра виконанн¤ ¤когось обов'¤зку, певноњ роботи чи конкретноњ справи. ¬они випливають найчаст≥ше з потреб шк≥льного й домашнього житт¤, ¤к-от: чергувати в клас≥, бути класним б≥бл≥отекарем, орган≥зовувати тематичну виставку з рукод≥лл¤ чи дит¤чих малюнк≥в, догл¤дати крол≥в тощо. ўоденне виконанн¤ доручень, одержаних в≥д учител¤, батьк≥в, дит¤чих об'Їднань, дисципл≥нуЇ учн≥в, формуЇ почутт¤ в≥дпов≥дальност≥, вчить рац≥онально використовувати час, переборювати труднощ≥ й доводити справу до к≥нц¤, будить ≥н≥ц≥ативу, гартуЇ характер ≥ волю. ”сп≥шне виконанн¤ дорученн¤ викликаЇ в дитини емоц≥йне п≥днесенн¤, рад≥сн≥ переживанн¤. ƒорученн¤ визначають в≥дпов≥дно до в≥ку й стат≥ дитини з поступовим њх ускладненн¤м, ≥з врахуванн¤м режиму прац≥ й в≥дпочинку молодших школ¤р≥в.

Ќарешт≥, усп≥х виховного процесу в початкових класах зумовлюЇтьс¤ також вм≥лим застосуванн¤м третьоњ групи традиц≥йних метод≥в -- метод≥в стимулюванн¤. ѕокликанн¤ њх закладен≥ в сут≥ самого латинського^ слово√ Ђстимулюватиї, що в переклад≥ на украњнську ћову означаЇ: спонукати до д≥њ, давати поштовх, заохочувати. « метою актив≥зац≥њ й посиленн¤ впливу на учн≥в у початков≥й школ≥ вживаютьс¤ так≥ методи стимулюванн¤: вимого вчител¤, змаганн¤, заохоченн¤, покаранн¤, схваленн¤, док≥р.

«маганн¤ допомагаЇ вчителев≥ бачити й оц≥нити можливост≥ кожноњ дитини, визначити перспективу руху вперед, гартувати волю й характер. ¬оно стимулюЇ розвиток творчоњ активност≥, ≥н≥ц≥ативи, в≥дпов≥дальност≥, п≥дприЇмництва та об'Їктивноњ оц≥нки факт≥в. ¬с≥ ц≥ риси конче потр≥бн≥ майбутньому виробнику, б≥знесмену, фермеров≥, п≥дприЇмцю. „ерез змаганн¤ учн≥ готуютьс¤ до майбутньоњ в≥льноњ конкуренц≥њ в умовах ринковоњ економ≥ки в≥льноњ, демократичноњ держави.

ƒо традиц≥йних метод≥в стимулюванн¤ належать також заохоченн¤ ≥ покаранн¤ ¤к допом≥жн≥ методи вихованн¤.

«аохоченн¤ -- метод виховного впливу, що виражаЇ позитивну оц≥нку д≥¤льност≥ учн¤ шл¤хом ласки, похвали ≥ нагород. ƒо нього вчитель вдаЇтьс¤ тод≥, коли треба в≥дзначити сумл≥нне ставленн¤ дитини до навчанн¤, працьовит≥сть, старанн≥сть, гарну повед≥нку. Ќа основ≥ почутт¤ задоволенн¤ й радост≥ в нењ по¤вл¤Їтьс¤ приплив енерг≥њ, життЇвий оптим≥зм, впевнен≥сть у власних силах.

ѕри в≥дхиленн≥ учн¤ в≥д норм повед≥нки вживаЇтьс¤ метод покарань. ѕравда, в ≥деальному вар≥ант≥ вважаЇтьс¤, що педагог≥ка й школа можуть об≥йтис¤ без покарань.

ѕокаранн¤ -- це покута за ¤кусь провину. «астосовуЇтьс¤ у тих випадках, коли учень св≥домо не п≥дкор¤Їтьс¤ справедливим вимогам, порушуЇ норми й правила повед≥нки, нехтуЇ учн≥вськими обов'¤зками. « погл¤ду педагог≥чного, це метод негативноњ оц≥нки вчинк≥в або д≥й вихованц¤ з метою њх викорененн¤.

ѕедагог≥чне значенн¤ покарань чимале. “ому там, де не можна не карати, педагог не маЇ право не карати. ѕри цьому сл≥д пам'¤тати, що кару треба застосувати т≥льки в тому раз≥, коли громадська думка стоњть на боц≥ кари.

–озумна система ст¤гнень не т≥льки законна, але й необх≥дна. ¬она допомагаЇ оформитис¤ м≥цному характеров≥, виховуЇ почутт¤ в≥дпов≥дальност≥, тренуЇ волю, людську г≥дн≥сть, вм≥нн¤ чинити оп≥р спокусам ≥ долати њх, готуЇ до твердого житт¤.

3. Ќетрадиц≥йн≥ методи вихованн¤ молодших школ¤р≥в

Ќетрадиц≥йними (нестандартними) методами вихованн¤ називаютьс¤ т≥ виховн≥ методи, що побудован≥ на засадах народноњ педагог≥ки й базуютьс¤ на в≥ков≥чних традиц≥¤х народу й використанн¤ скарбниц≥ народноњ мудрост≥.

ƒо традиц≥й належить те, що склалос¤ ≥сторично й передаЇтьс¤ з покол≥нн¤ в покол≥нн¤. Ќазва Ђнетрадиц≥йнимї у даному випадку чисто умовна, бо виховн≥ засоби народноњ педагог≥ки в самому народ≥ Ї таки традиц≥йними. Ќе випадково в самому визначенн≥ назви Ђнетрадиц≥йн≥ методи вихованн¤ї вжито слово Ђтрадиц≥¤ї.

Ќетрадиц≥йними ц≥ методи Ї х≥ба що в≥дносно школи, бо: по-перше, виникли вони не в школ≥, а з практики родинно-побутового й громадського вихованн¤ д≥тей та молод≥; по-друге, був час, ще майже донедавна, коли школа виховн≥ методи народноњ педагог≥ки обминало, застосовувала лише спорадично, а оф≥ц≥йна педагог≥ко навмисно ≥гнорувала. “ому дл¤ них вони не стали традиц≥йними. “а головна суть не в назв≥, а в тому знаменн≥ нашого часу, коли народна педагог≥ка у супр¤з≥ з педагог≥чною наукою природно зайн¤ла своЇ г≥дне м≥сце у виховн≥й систем≥ уже тепер нац≥ональноњ школи в ”крањн≥. ÷ьому в значн≥й м≥р≥ спри¤Ї впровадженн¤ у н≥й таких навчальних дисципл≥н, ¤к народознавство, людина ≥ св≥т, ознайомленн¤ з навколишн≥м св≥том. —карбниц¤ нетрадиц≥йних метод≥в вихованн¤ д≥тей молодшого шк≥льного в≥ку велика й р≥зноман≥тна. ƒл¤ ¤к≥сного анал≥зу й практичного використанн¤ цих метод≥в у виховн≥й робот≥ вчител¤ њх можна умовно под≥лити на 4 групи:

1) нородно-педагог≥чн≥ методи вихованн¤ словом р≥дноњ мови;

2) народно-педагог≥чн≥ методи формуванн¤ сусп≥льноњ повед≥нки дитини (нагромадженн¤ життЇвого досв≥ду);'

3) народно-≥гров≥ методи вихованн¤;

4) народно-педагог≥чн≥ методи стимулюванн¤, заохоченн¤ ≥ спонуканн¤ д≥тей. ƒо окремоњ групи метод≥в належать: молитво, св¤т≥ тайни (спов≥дь, причаст¤), кл¤тво, прис¤га.

¬ основ≥ даноњ класиф≥кац≥њ лежать законом≥рност≥ процесу вихованн¤ й основн≥ джерела набутт¤ необх≥дних знань ≥ досв≥ду правильноњ повед≥нки.

¬иховна сила р≥дноњ украњнськоњ мови, а з проголошенн¤м самост≥йноњ ”крањни тепер уже й мови державноњ, колосальна. « р≥дною мовою зв'¤зане все духовне житт¤ людини. « материнською мовою набуваЇ дитина не лише слова, але й спос≥б думанн¤, в≥дчутт¤ й бажанн¤..

√либинно виховна м≥ць р≥дного слова незм≥нна д≥Ї, коли молодш≥ школ¤р≥ п≥д кер≥вництвом учител¤ й за порадою своњх батьк≥в, д≥дус≥в ≥ бабусь ведуть розв≥дки -- пошуки, складанн¤ й написанн¤ родоводу (л≥топису) власноњ с≥м'њ, родини, генеалог≥чного древа пращур≥в одного пр≥звища, родич≥вства.

¬давшись до народно--педагог≥чних метод≥в вихованн¤ словом р≥дноњ мови у вс≥х його жанрових р≥зновидах, початкова школа в≥дродить престиж словесного вихованн¤ у вс≥й його можливост≥ могутнього впливу на розум, душу й почутт¤ д≥тей молодшого шк≥льного в≥ку. јдже ≥ повед≥нка, ≥ взаЇмини, ≥ прац¤ њх -- все це залежить в≥д складних процес≥в, що в≥дбуваютьс¤ в душ≥, найважлив≥шим засобом впливу на ¤ку Ї слово. Ѕез хвилюючого, правдивого слова не може бути н≥ школи, н≥ педагог≥ки.

ƒруга група нородно-педагог≥чних метод≥в об'ЇднуЇ в соб≥ методи формуванн¤ сусп≥льноњ повед≥нки дитини: уклад житт¤ та д≥¤льност≥ д≥тей, вправи ≥ привчанн¤, режим прац≥, виконанн¤ р≥зних доручень й обов'¤зк≥в, сп≥лкуванн¤, народн≥ звичањ то традиц≥њ.

¬ихованн¤ в≥дбуваЇтьс¤ через саме житт¤ д≥тей, що спри¤Ї нагромадженню њх практичного досв≥ду ≥ формуванню певноњ групи звичок.

“ака загальновизнана думко постала з масовоњ виховноњ практики, ¤ка насамперед спр¤мовуЇтьс¤ на орган≥зац≥ю житт¤, розумноњ, ц≥леспр¤мованоњ ≥ р≥зноб≥чноњ д≥¤льност≥ д≥тей в≥дпов≥дно до прийн¤тих у середовищ≥ нашого народу сусп≥льних норм ≥ правил, на привчанн¤ до розумних д≥й, вправл¤нн¤ ¤к посл≥довне повторенн¤ позитивних вчинк≥в на основ≥ усв≥домленн¤ њх значенн¤. «гадаЇмо мудр≥ народн≥ вислови: Ђѕос≥Їш вчинок -- виросте звичка ї, Ђ«вичка -- друга натураї.

¬прави ≥ привчанн¤ займають у народному вихованн≥ одне з ч≥льних м≥сць. ¬они Ї своЇр≥дною Ђг≥мнастикою повед≥нкиї д≥тей ≥ реал≥зуютьс¤ в основному через застосуванн¤ ц≥лого комплексу р≥зноман≥тних прийом≥в: вимоги, показу, тренуванн¤, нагадуванн¤, контролю й самоконтролю. ¬имога допомагаЇ вихованцев≥ збагнути суть ≥ насущн≥сть потреби в тих чи ≥нших звича¤х ≥ манерах повед≥нки. ” народн≥й педагог≥ц≥ вони виражаютьс¤ по-р≥зному: у ц≥кав≥й розпов≥д≥ про ¤кийсь повчальний факт ≥з житт¤ людей, мудр≥й пород≥ когось ≥з старших, афоризм≥.

—еред основних народно-педагог≥чних метод≥в значне м≥сце належить народно - ≥гровому методов≥, що репрезентуЇ наступну, третю групу в систем≥ њх класиф≥кац≥њ.

ƒит¤ча гра -- один з пров≥дних вид≥в д≥¤льност≥ д≥тей, спр¤мованоњ на практичне п≥знанн¤ навколишн≥х предмет≥в ≥ ¤вищ через в≥дтворенн¤ д≥й та взаЇмин дорослих. ÷е в≥дтворенн¤ ситуац≥й, наближених до реальних, у ц≥кав≥й форм≥.

ƒ≥ти вс≥х народ≥в св≥ту мають сп≥льну характерну рису -- вроджений пот¤г до гри. ƒо того ж њхн≥ ≥гри дуже часто под≥бн≥ м≥ж собою, а то й однаков≥. «вед≥ть докупи д≥тей з р≥зних к≥нц≥в земноњ кул≥, ≥ вони швидко знайдуть м≥ж собою сп≥льну мову -- почнуть гратис¤.

—еред народно - педагог≥чних метод≥в стимулюванн¤ позитивноњ повед≥нки неаби¤кою попул¤рн≥стю користуЇтьс¤ нав≥юванн¤ (сугест≥¤), основне призначенн¤ ¤кого викликати в когось певний настр≥й, стан, переживанн¤. ¬ираженн¤ цього методу в народн≥й педагог≥ц≥ досить своЇр≥дне й ориг≥нальне, над≥лене рисами народноњ км≥тливост≥ й винах≥дливост≥. Ќе обходитьс¤ тут без р≥зних здогадок, фантаз≥й ≥ гумористичних момент≥в. „имало й елемент≥в казковост≥, вигадки, ¤к≥ дуже полюбл¤ють д≥ти. “а й зо зм≥стом народн≥ нав≥юванн¤ дуже р≥зноман≥тн≥: ЂЌе ≥ж зелених слив, бо в черев≥ жаби виростутьї; ЂЌе плюй на вогонь, бо обличч¤ струпом вкриЇтьс¤ї; ЂЌе руйнуй пташиних гн≥зд, бо осл≥пнешї тощо. ” народ≥ под≥бних нав≥ювань надзвичайно багато. ћайже вс≥ вони, ¤к правило, н≥чого сп≥льного не мають ≥з м≥стикою, бо њм властиве ц≥лком реальне спр¤муванн¤.

ƒосить своЇр≥дно трактуютьс¤ ≥ реал≥зуютьс¤ народн≥ методи нагороди ≥ кари.

Ќагорода буваЇ матер≥альна ≥ моральна. ќбидв≥ виражають вдоволенн¤ гарною повед≥нкою. ƒо найпоширен≥ших нагород належать: схваленн¤ вчинку, похвала, под¤ка, нагорода, ласкавий погл¤д, усм≥шка. «аохоченн¤ д≥тей старшими, авторитетними дл¤ нењ людьми моЇ велике значенн¤. ¬оно закр≥плюЇ позитивн≥ навички й стимулюЇ до кращоњ повед≥нки. —л≥д п≥дкреслити, що заохоченн¤ д≥тей Ї природним результатом њхн≥х позитивних вчинк≥в.

” р¤д≥ метод≥в примусових .≥а останньому м≥сц≥ стоњть кара. ѕедагог≥чна кара маЇ примусити /чн¤ п≥знати свою похибку й виправити њњ.  ара вживаЇтьс¤ лише в конечн≥й потреб≥, коли ≥нш≥ засоби залишились безрезультатними.

ќсновне призначенн¤ кари пол¤гаЇ в тому, щоб викликати у винуватц¤ неприЇмн≥ переживанн¤, г≥ркоту вини й сорому за поганий вчинок, розкаюванн¤ ≥ бажанн¤ б≥льше не повторювати. ” практиц≥ народного вихованн¤ найчаст≥ше застосовуютьс¤ так≥ види покарань, ¤к зауваженн¤, репл≥ко, осуд. ќсновне призначенн¤ покаранн¤ пол¤гаЇ також у тому, щоб застерегти вихованц≥в, зор≥Їнтувати ѓх на правильний вчинок. «астосовувати покаранн¤ сл≥д пом≥рно, лише в м≥ру необх≥дност≥, у розумних межах.  арати маЇ право людина мудра ≥ авторитетна (Ђ раще догано розумного, н≥ж похвала дурногої). Ќе можна карати за п≥дозрою чи в порив≥ р≥зкого збудженн¤ й гн≥ву (Ђ«л≥сть -- погана порадниц¤ї, Ђѕеред тим. ¤к карати, треба пол≥чити до стої). —правжнЇ покаранн¤ завжди справедливе й сприймаЇтьс¤ вихованцем ¤к заслужено м≥ра впливу на нього. ¬оно будить активн≥ роздуми й глибок≥ переживанн¤ з приводу допущеноњ помилки. ѕокаранн¤ маЇ випливати не з чињхось примх, а з доброзичливого бажанн¤ виправити чиюсь хибну повед≥нку. Ќе можна карати працею, образою, лайкою. ” мудрого виховател¤ покаранн¤ н≥коли не принижуЇ г≥дност≥ людини, не придушуЇ особистост≥, а Ї своЇр≥дною формою поваги до нењ. ќсобливо ¤скраво це ви¤вл¤Їтьс¤ тод≥, коли вихованець в≥дчуваЇ, знаЇ, в≥рить ≥ ≥розум≥Ї, що його карають не з ¤коњсь помсти, а дл¤ того, щоб ; привчити не п≥ддаватис¤ легким принадам, щоб формувати з нього людину, г≥дну поваги, сильну духом ≥ характером, вольову ≥ в≥дпов≥дальну, над≥йну й ст≥йку.

ƒо найвищоњ кари в практиц≥ народного вихованн¤ належить прокл¤тт¤ ¤к крайн≥й метод впливу на особист≥сть. ÷е р≥зке засудженн¤ кого--небудь. що часто св≥дчить про безповоротний розрив з ним ≥ супроводжуЇтьс¤ злов≥сним побажанн¤м, пророцтвом. ѕрокл¤тт¤ в народн≥й педагог≥ц≥ Ї ви¤вленн¤м р≥зкого осуду особливо зл≥сного й непростимого вчинку великого обуренн¤ чиЇюсь украй нег≥дною повед≥нкою, глибокоњ ненавист≥ до когось. ѕроклинають найчаст≥ше того, хто вчинив злочин перед людством, р≥дним народом, нац≥Їю, родом, с≥м'Їю чи д≥тьми, ”крањною.

ўодо т≥лесноњ кари й зал¤куванн¤, то превалюЇ народна думка про њх шк≥длив≥сть ¤к учн¤м, так ≥ вчителев≥.

ѕочаткова школа лише тод≥ стане справд≥ нац≥ональною, коли виховна робота буде пройн¤та украњнським духом. «астосуванн¤ нородно-педагог≥чних метод≥в -- найкраща цьому запорука.

4. ѕедагог≥чна майстерн≥сть використанн¤ р≥зномон≥них метод≥в

вихованн¤ учн≥в початкових клас≥в

ѕедагог≥чна майстерн≥сть -- це ви¤в учителем досконалого знанн¤ виховноњ справи, його особлива виховна вм≥л≥сть, досв≥дчен≥сть, вправн≥сть.

—еред тих залежностей, ¤к≥ визначають побудову й виб≥р метод≥в вихованн¤, на першому м≥сц≥ стоњть њх в≥дпов≥дн≥сть ≥деалам сусп≥льство ≥ ц≥л¤м нац≥онального вихованн¤.

” своњй практичн≥й д≥¤льност≥ при вибор≥ метод≥в вихованн¤ учител≥ переважно керуютьс¤ його метою, зм≥стом ≥ призначенн¤м. ¬иход¤чи з конкретного педагог≥чного завданн¤, вчитель сам вир≥шуЇ, ¤к≥ методи сл≥д застосовувати. ¬м≥лий, вдалий виб≥р метод≥в вихованн¤ з його високими насл≥дками -- надзвичайно важливий показник педагог≥чноњ майстерност≥ вчител¤.

« огл¤ду ви¤ву майстерност≥ у вибор≥ засоб≥в вихованн¤ повчальне значенн¤ мають положенн¤ в≥тчизн¤ноњ педагог≥ки про те, що н≥¤кий зас≥б педагог≥чний, нав≥ть загальноприйн¤тий, ¤ким звичайно у нас вважаЇтьс¤ ≥ напученн¤, ≥ по¤сненн¤, ≥ бес≥до, ≥ сусп≥льний вплив, не може бути визнаний завжди абсолютно корисним. Ќайкращий зас≥б у де¤ких випадках неодм≥нно буде найг≥ршим. ¬≥зьм≥ть нав≥ть такий зас≥б, ¤:' ≥руповий вплив, вплив об'Їднань на особу. ≤нод≥ в≥н буде добрим, ≥нод≥ поганим. ¬≥зьм≥ть ≥ндив≥дуальний вплив, бес≥ду виховател¤ в≥ч--на--в≥ч з вихованцем. ≤нод≥ це буде корисно, а ≥нод≥ шк≥дливо. Ќ≥¤кий зас≥б не можна розгл¤дати з по≥л¤ду корисност≥ або шк≥дливост≥, ¤кщо його брати в≥докремлено в≥д ус≥Ї≥ системи засоб≥в. ≤, нарешт≥, н≥¤ка система засоб≥в не може буњ й рекомендована ¤к система пост≥йна.

ѕедагог≥ка вчить, що добрий насл≥док при застосуванн≥ того чи ≥ншого виховного методу може бути т≥льки в певних умовах, тобто в певному оточенн≥ ≥нших засоб≥в ≥ на певному етап≥ розвитку. ћеюди вихованн¤ не допускають стереотипних р≥шень ≥ нов≥ть вдс≥лого шаблону вихованн¤. ¬с≥ методи вихованн¤ повинн≥ засюсовуватис¤ з урахуванн¤м умов, м≥сц¤, у взаЇмод≥њ один з одним.

5. ѕедагог≥чний досв≥д учител≥в початкових клас≥в та його

узагальненн¤ ≥ впровадженн¤.

ѕедагог≥чний досв≥д -- це набутий впродовж тривалоњ навчальна- виховноњ д≥¤льност≥ багаж практичних педагог≥чних знань, ум≥нь ≥ навичок.

ћайстром називаЇтьс¤ такий учитель початкових клас≥в, ¤кий не т≥льки вправно волод≥Ї вс≥ма методами навчанн¤ й вихованн¤ молодших школ¤р≥в, але й вносить у них щось своЇ, власне, неординарне.

ƒосв≥д учител≥в початкових клас≥в маЇ своњ особливост≥. ¬они зумовлен≥:

1) психолог≥чними рисами учн≥в 6--10 рок≥в, ≥з ¤кими доводитьс¤ працювати вчителев≥;

2) зм≥стом ≥ структурою навчальних план≥в, програм ≥ п≥дручник≥в дл¤ 1-3(4) клас≥в; 3) необх≥дн≥стю зобезпеченн¤ наступност≥ м≥ж дит¤чим садком ≥ школою, початковими њ середн≥ми класами;

4) комплексн≥стю функц≥й учител¤ -- багатопредметника й класного кер≥вника в особ≥ одного педагога;

5) першощаблевим прилученн¤м д≥тей до шк≥льного житг¤ ≥ навчанн¤;

6) м≥цн≥стю зв'¤зку родинного вихованн¤ учн≥в ≥з шк≥льним. «вичайно, що досв≥д учител¤ с≥льськоњ початковоњ школи дещо р≥знитьс¤ в≥д досв≥ду його колеги з м≥ста.

ѕоруч ≥з вищеназваними сп≥льними ознаками педагог≥чного досв≥ду, в д≥¤льност≥ кожного вчител¤ початкових клас≥в ви¤вл¤ютьс¤ властив≥ т≥льки йому риси ставленн¤ до д≥тей, навчанн¤ ≥ вихованн¤ молодших школ¤р≥в, тобто його власний, ориг≥нальний стиль роботи, його ≥ндив≥дуальний педагог≥чний почерк. ÷е зноходи≥ь ви¤в у своЇр≥дност≥ комб≥нац≥й, прийом≥в ≥ способ≥в д≥¤льност≥, ¤к≥ забезпечують найкраще њњ виконанн¤ й усталено хо^октеризують учител¤ в типових умовах. “ому при узагальненн≥ досв≥ду вчител≥в початкових клас≥в берутьс¤ до уваги:

а) його особливост≥ в загальних сп≥льних ознаках;

б) умови роботи (школа с≥льська чи м≥ська, початкова, основна чи середн¤; окремий клас-комплект чи школа-дит¤ч≥й садок тощо);

в) ви¤в ≥ндив≥дуального стилю педагог≥чноњ д≥¤льност≥.

ѕринципово важливим шл¤хом удосконаленн¤ педагог≥чноњ практики ≥ збагаченн¤ педагог≥чноњ науки Ї поширенн¤ ≥ впровадженн¤ досв≥ду кращих учител≥в.

¬провадженн¤ педагог≥чного досв≥ду -- це творче вт≥ленн¤ на практиц≥ його центральноњ ≥дењ, пров≥дноњ сут≥, головних принцип≥в то засоб≥в у њх ориг≥нальному системному поЇднанн≥. ¬оно виключаЇ коп≥юванн¤ досв≥ду одного вчител¤ ≥ншим. Ѕудь-¤ка коп≥¤, хоч ≥ вдала, ¤к в≥домо, не належить до ориг≥налу.

ќтже, педагог≥чний досв≥д треба переймати, але вдумливо, творчо, через застосуванн¤ його найб≥льш варт≥сних ≥дей. ј одне з головних покликань педагог≥чноњ науки ¤краз ≥ пол¤гаЇ в тому, щоб ц≥нний педагог≥чний досв≥д науково обгрунтувати .

ѕередовий педагог≥чний досв≥д освоЇний тод≥, коли в≥н знайшов своЇ висв≥тленн¤ в теор≥њ ≥ став доступний ус≥м чи б≥льшост≥ учител¤м. —аме так вигл¤даЇ рац≥ональний шл¤х узагальненн¤ ≥ впровадженн¤ досв≥ду у практику роботи початковоњ школи. ѕри такому п≥дход≥ практично сторона досв≥ду т≥сно перепл≥таЇтьс¤ з його теоретичним омисленн¤м та використанн¤м насл≥дк≥в наукових досл≥джень. «а цих умоо прекрасно гармон≥зуЇтьс¤ в навчальне--виховн≥й робот≥ вчител¤ науково-педагог≥чне й творчо--≥ндив≥дуальне. ќднак розв'¤занн¤ названоњ проблеми ви¤витьс¤ далеко не повним, ¤кщо ми не в≥зьмемо до пильноњ уваги й неухильного використанн¤ ще один педагог≥чний досв≥д -- народний. ¬≥н нагромаджувавс¤ в≥ками й знайшов своЇ в≥дображенн¤ у народн≥й педагог≥ц≥.

¬провадженн¤ дос¤гнень народноњ педагог≥ки у практику, вихованн¤ ≥ навчанн¤ учн≥в початковоњ школи ”крањни належить до голосних у д≥¤льност≥ учител¤. ¬оно зд≥йснюЇтьс¤ через уроки. позакласну ≥ позашк≥льну роботу, педагог≥чну пропаганду етнопедагог≥чних знань ≥ засоб≥в серед батьк≥в учн≥в.