≤стор≥¤ розвитку, завданн¤ та розд≥ли јнтрополог≥њ
4
ѕлан
¬ступ
1. «авданн¤ та розд≥ли јнтрополог≥њ
2. ≤стор≥¤ розвитку јнтрополог≥чноњ науки
¬исновок
¬икористана л≥тература
¬ступ
“ерм≥н Ујнтрополог≥¤Ф маЇ грецьке походженн¤ й означаЇ досл≥вно Унаука про людинуФ (антропос -- людина; логос -- наука). …ого вперше застосував јр≥стотель, що вживав це слово переважно при вивченн≥ духовноњ природи людини. —тосовно ф≥зичноњ будови людини терм≥н Уантрополог≥¤Ф вперше зустр≥чаЇтьс¤ в назв≥ книги ћагнуса ’ундта, що вийшла в Ћейпциз≥ в 1501 р.: Ујнтрополог≥¤ про достоњнство, природу ≥ властивост≥ людини ≥ њњ елемент≥в, частини людського т≥лаФ. ÷е тв≥р чисто анатом≥чний. ” 1533 р. з'¤вилас¤ книга ≥тал≥йц¤ √алеаццо апела Ујнтрополог≥¤ чи м≥ркуванн¤ про людську природуФ, що м≥стить дан≥ про ≥ндив≥дуальн≥ вар≥ац≥њ людини. ” 1594 р. вийшов тв≥р асмана Ујнтрополог≥чна психолог≥¤, чи навчанн¤ про людську душуФ ≥ сл≥дом за ним друга частина -- Уѕро будову людського т≥ла в методичному опис≥Ф.
“аким чином, у зах≥дноЇвропейськ≥й л≥тератур≥ досить рано ввелос¤ подв≥йне розум≥нн¤ терм≥на Уантрополог≥¤Ф, а саме ¤к науки про людське т≥ло, з одного боку, ≥ про людську душу -- з ≥ншого. “акий двоњстий зм≥ст маЇ, наприклад, Уантрополог≥¤Ф в одному англ≥йському твор≥, опубл≥кованому анон≥мно в 1655 р. п≥д заголовком У¬≥двернена антрополог≥¤ чи ≥де¤ про людську природу, в≥дбита в коротких ф≥лософських ≥ анатом≥чних висновкахФ.
‘ранцузьк≥ енциклопедисти додавали терм≥ну Уантрополог≥¤Ф дуже широке значенн¤, розум≥ючи п≥д ним усю сукупн≥сть знань про людину. Ќ≥мецьк≥ ф≥лософи XVIII -- початку XIX ст., зокрема ант, включали в антрополог≥ю головним чином питанн¤ психолог≥њ. ѕрот¤гом XIX ст. ≥ дотепер в јнгл≥њ, јмериц≥ ≥ ‘ранц≥њ п≥д антрополог≥Їю розум≥ють науку, по-перше, про ф≥зичну орган≥зац≥ю людини ≥, по-друге, про культуру ≥ побут р≥зних народ≥в ≥ племен у минулому ≥ сьогоденн≥.
1. «авданн¤ та розд≥ли јнтрополог≥њ
«адача антрополог≥њ -- простежити процес переходу в≥д б≥олог≥чних законом≥рностей, ¤ким п≥дкор¤лос¤ ≥снуванн¤ тваринного предка людини, до законом≥рностей соц≥альних. “аким чином, антрополог≥¤ займаЇ в кол≥ б≥олог≥чних дисципл≥н особливе м≥сце. ћаючи предметом свого досл≥дженн¤ людину, вона не може не вийти за меж≥ природно-≥сторичних питань; вивчаючи людину, вона вступаЇ в ту область знань, де д≥ють фактори соц≥ально-≥сторичн≥. « цього прикордонного положенн¤ антрополог≥њ в р¤д≥ наук випливаЇ ≥ њњ в≥дношенн¤ до сум≥жних галузей знанн¤. јнтрополог≥¤ нерозривно пов'¤зана з ≥ншими б≥олог≥чними науками ≥ разом з тим самим т≥сним чином стикаЇтьс¤ з науками сусп≥льними. јнтрополог≥¤ в цьому зм≥ст≥ ¤к би ув≥нчуЇ собою природознавство. «асновник антрополог≥чноњ науки в –ос≥њ ј. ѕ. Ѕогданов у мов≥ на урочистих зборах ћосковського ун≥верситету в с≥чн≥ 1876 р. вказав, що природознавство без антрополог≥њ залишаЇтьс¤ незавершеним ≥ т≥льки "з антрополог≥Їю природознавство не Ї ¤кимсь особливим островом, в≥дд≥леним бездною в≥д ≥нших наук".
јнтрополог≥¤ включаЇ три основних розд≥ли: морфолог≥ю, антропогенез ≥ расознавство чи етн≥чну антрополог≥ю.
–озд≥л морфолог≥њ розв'¤зуЇ питанн¤, пов'¤зан≥: а) з ≥ндив≥дуальною м≥нлив≥стю ф≥зичного типу, б) з його в≥ковими зм≥нами в≥д ранн≥х стад≥й зародкового розвитку до старост≥ включно, в) з ¤вищами статевого диморф≥зму, г) з анал≥зом тих особливостей ф≥зичноњ орган≥зац≥њ людини, що виникають п≥д впливом р≥зних умов житт¤ ≥ прац≥.
–озд≥л антропогенезу зосереджуЇ свою увагу на тих зм≥нах, що перетерплюЇ природа найближчого предка людини, а пот≥м ≥ самоњ людини прот¤гом четвертинного пер≥оду. ÷е морфолог≥¤ людини ≥ його попередника, розгл¤нута в час≥, що вим≥рюваЇтьс¤ геолог≥чним масштабом..
–озд≥л расознавства, присв¤чений вивченню под≥бностей ≥ розходжень м≥ж расами людини, може бути названий за аналог≥Їю з розд≥лом антропогенезу морфолог≥Їю, розгл¤нутою в простор≥, тобто на вс≥й поверхн≥ земноњ кул≥, населеноњ людиною.
–озд≥л морфолог≥њ складаЇтьс¤ з: 1) меролог≥њ (в≥д грецького УмеросФ -- частина), що вивчаЇ вар≥ац≥њ окремих орган≥в людини й окремих тканин, а також њхн≥й взаЇмний зв'¤зок, ≥ 2) соматолог≥њ (в≥д грецького УсомаФ -- т≥ло), що вивчаЇ будову людського т≥ла в ц≥лому, тобто законом≥рност≥ вар≥ац≥й росту, маси, окружност≥ грудей, пропорц≥й ≥ т.д. ¬ажливим п≥дрозд≥лом соматолог≥њ Ї та галузь антрополог≥њ, що ставить своЇю задачею встановленн¤ стандарт≥в чи норм розм≥р≥в людського т≥ла, тобто найб≥льш часто зустр≥чаютьс¤ комб≥нац≥њ розм≥р≥в, ≥ розробл¤Ї методи розрахунку, що дозвол¤ють установити, ¤к часто зустр≥чаютьс¤ т≥ чи ≥нш≥ в≥дхиленн¤ в≥д цих комб≥нац≥й. јнтрополог≥¤ тим самим даЇ можлив≥сть орган≥зувати на ц≥лком науков≥й основ≥ масове виробництво предмет≥в ≥ндив≥дуального використанн¤ (взутт¤, од¤г, головн≥ убори, рукавички, мебл≥ ≥ т.д.), що особливо важливо в умовах плановоњ орган≥зац≥њ народного господарства. ¬елике значенн¤ маЇ морфолог≥¤ дл¤ встановленн¤ норм ф≥зичного розвитку в р≥зних в≥ках, а також вар≥ац≥й статури ≥ њхнього зв'¤зку з ф≥з≥олог≥чними особливост¤ми орган≥зму.
Ќайб≥льш важливими допом≥жними дисципл≥нами дл¤ розд≥лу морфолог≥њ Ї нормальна анатом≥¤, ембр≥олог≥¤ ≥ г≥столог≥¤ людини.
” розд≥л≥ антропогенезу розгл¤даютьс¤ питанн¤ про м≥сце людини в систем≥ тваринного св≥ту, в≥дношенн≥ його ¤к зоолог≥чного виду до ≥нших примат≥в, в≥дновленн¤ шл¤ху, по ¤кому йшов розвиток вищих примат≥в, досл≥дженн¤ рол≥ прац≥ в походженн≥ людини, вид≥ленн¤ стад≥й у процес≥ людськоњ еволюц≥њ, вивченн¤ умов ≥ причин становленн¤ людини сучасного типу.
–озд≥л антропогенезу включаЇ: 1) вивченн¤ сучасних ≥ викопних мавп ≥ нап≥вмавп, 2) еволюц≥йну анатом≥ю людини, 3) палеоантрополог≥ю, тобто вивченн¤ викопних форм людини. Ќеобх≥дними допом≥жними дисципл≥нами дл¤ цього розд≥лу Ї: з наук природно-≥сторичних -- геолог≥¤ четвертинного ≥ третинного пер≥од≥в, ф≥з≥олог≥¤ вищоњ нервовоњ д≥¤льност≥; з наук соц≥ально-≥сторичних -- археолог≥¤ палеол≥ту; з наук ф≥лософських -- психолог≥¤.
–асознавство, чи етн≥чна антрополог≥¤, вивчаЇ класиф≥кац≥ю расових тип≥в, поширенн¤ њх по територ≥њ «емл≥, ≥стор≥ю формуванн¤ рас ≥ законом≥рност≥ зм≥н расових тип≥в.
” числ≥ сум≥жних дисципл≥н, з ¤кими особливо т≥сно стикаЇтьс¤ расознавство, варто назвати з кола б≥олог≥чних наук -- генетику ≥ б≥ометр≥ю, а з наук соц≥ально-≥сторичних -- археолог≥ю п≥знього палеол≥ту ≥ наступних епох, етнограф≥ю, мовознавство й ≥стор≥ю.
“ерм≥ни УрасознавствоФ ≥ Уетн≥чна антрополог≥¤Ф нер≥дко вживаютьс¤ ¤к р≥внозначн≥. ≈тн≥чна антрополог≥¤ -- т≥льки частина расознавства, що вивчаЇ антрополог≥чний склад народ≥в св≥ту ≥ проблему етногенезу.
јнтрополог≥¤ в ц≥лому, а особливо розд≥ли, присв¤чен≥ проблем≥ походженн¤ людини ≥ його рас, ≥з самого зародженн¤ знанн¤ про природу людини були ареною жорстокоњ ≥деолог≥чноњ боротьби м≥ж матер≥ал≥стичною наукою, з одного боку, ≥ ≥деал≥стичним ≥ метаф≥зичним св≥тогл¤дом -- з ≥ншоњ.
¬ основ≥ антрополог≥чноњ методики лежить антропометр≥¤, чи вим≥р розм≥р≥в людського т≥ла. Ќеобх≥дн≥сть к≥льк≥сноњ характеристики випливаЇ з того, що вс≥ розм≥ри ви¤вл¤ють безупинну м≥нлив≥сть, причому, ¤к правило, меж≥ коливань розм≥р≥в одн≥Їњ ¤коњ-небудь групи людей заход¤ть за меж≥ коливань ≥ншоњ. ÷е ¤вище, називаЇтьс¤ Утрансгресивною м≥нлив≥стюФ, мабуть, приводить до необх≥дност≥ числових визначень.
2. ≤стор≥¤ розвитку јнтрополог≥чноњ науки
як самост≥йна область науки антрополог≥¤ виникла п≥зно -- наприк≥нц≥ XVIII -- на початку XIX стол≥тт¤. ќднак найб≥льш ранн≥ спроби зрозум≥ти м≥сце людини в природ≥, його под≥бн≥сть з ≥ншими орган≥змами, його своЇр≥дн≥сть, вар≥ац≥њ людського типу по р≥зних крањнах, в≥ков≥ зм≥ни, по¤снити його походженн¤ Ї, очевидно, наст≥льки ж древн≥ми, ¤к саме наукове знанн¤ взагал≥. ќсновн≥ етапи формуванн¤ антрополог≥чних знань зб≥гаютьс¤ з поворотними пер≥одами ≥стор≥њ людського сусп≥льства. ѕереходи в≥д одн≥Їњ соц≥ально-економ≥чноњ формац≥њ до ≥ншоњ, що супроводжувалис¤ бурхливою переоц≥нкою ц≥нностей, боротьбою м≥ж старим ≥ новим св≥тогл¤дом, п≥дйомом чи катастрофою тис¤ч ≥ндив≥дуальних доль не могли не вести до глибокого роздуму про сутн≥сть людськоњ природи. Ћюди хот≥ли знати про Упризначенн¤Ф людини, про сили, що привели людину у св≥т ≥ ¤к≥, озброњвши њњ розумом, п≥дн¤ли над ус≥ма живими ≥стотами й у той же час зробили жертвою незл≥чимих нещасть ≥ соц≥альноњ несправедливост≥. «ачатки наукових знань про людину виникли в надрах античноњ ф≥лософ≥њ. ¬ у творах ф≥лософа м≥летськоњ школи јнаксимандра (610--546 р. до н.е.), що намагавс¤ п≥знати походженн¤ ≥ розвиток бутт¤ -- безмежного, чи УапейронФ, викладаютьс¤ ≥дењ про виникненн¤ людини шл¤хом р¤ду перетворень його њњ -- тварин. «ачатки еволюц≥йного погл¤ду на людину можна знайти в ƒемокрита (близько 470-380 р. до н.е.) ≥ в Ёмпедокла (490-430 р. до н. е.). јнтичн≥ ф≥лософи прагнули визначити головн≥ джерела в≥дм≥нностей людини в≥д тварин. јнаксагор (500-428 р. до н.е.), —ократ (469--399 р. до н. е.) висловлювали думку, що людина зобов'¤зана своњм високим положенн¤м у св≥т≥ на¤вност≥ в нењ руки. ƒумки про величезну роль слова (мови) дл¤ людини розвивав знаменитий аф≥нський учитель красномовства »сократ (436-338 р. до н.е.).
ќднак ф≥лософ≥¤ була не Їдиним джерелом, що породжувало антрополог≥чн≥ узагальненн¤. «оолог≥чн≥ спостереженн¤ над домашн≥ми ≥ дикими тваринами також вели до м≥ркуванн¤ про м≥сце людини в орган≥чному св≥т≥. јнатомуванн¤ тварин ≥ вивченн¤ захворювань людини спри¤ли росту знань про ¤вища м≥нливост≥ окремих орган≥в людського т≥ла п≥д впливом њхн≥х функц≥й.
¬арто вказати, що анатом≥чн≥ знанн¤ накопичувалис¤ ще задовго до того, ¤к вони одержали в≥дображенн¤ в прац¤х грецьких учених.
Ўироко в≥домо високе мистецтво бальзамуванн¤ труп≥в у ƒревньому ™гипт≥. ¬оно, безсумн≥вно, вимагало знань в област≥ будови людського т≥ла. –еал≥стичною, вражаючою своЇю портретн≥стю, скульптура ƒревнього ™гипту також безсумн≥вно припускаЇ достатнЇ знайомство з анатом≥Їю. “е ж варто сказати ≥ про скульптуру древнього риту.
—постереженн¤ мандр≥вник≥в знайомили античних людей ≥з плем≥нними, расовими в≥дм≥нност¤ми людей. “аким чином, накопичувалис¤ знанн¤, що надали ходу розвитку науки допомагали висв≥тлювати питанн¤ про походженн¤ людини (ф≥лософ≥¤, зоолог≥¤), про морфолог≥чн≥ вар≥ац≥њ в людини (медицина), про людськ≥ раси (географ≥¤).
јлкмеон ротонський (близько 500 р. до н.е.), розс≥каючи трупи тварин, зробив р¤д анатом≥чних в≥дкритт≥в. ќдин з найв≥дом≥ших л≥кар≥в стародавност≥ -- √≥ппократ (460-356 р. до н.е.) -- вивчав вплив кл≥мату на орган≥зм людинии; йому ж належить навчанн¤ про темперамент, побудований на у¤в≥ про чотири УсокиФ людського т≥ла: кров, жовту жовч, чорну жовч ≥ слиз. ѕеревага кров≥, по √≥ппократов≥, характерно дл¤ сангв≥н≥ка, жовтоњ жовч≥ -- дл¤ холерика, чорноњ жовч≥ -- дл¤ меланхол≥ка, слизу -- дл¤ флегматика.
¬елике значенн¤ дл¤ розширенн¤ географ≥чного кругозору в античному св≥т≥ мали подорож≥ √еродота (484-406 р. до н.е.). ƒо наших дн≥в його твору -- одне з найважлив≥ших джерел дл¤ вивченн¤ побуту ≥ вдач≥ древн≥х народ≥в, а до де¤коњ м≥ри ≥ њхнього ф≥зичного типу. “ак, описуючи колх≥в (предк≥в грузин≥в, жител≥в олх≥ди), √еродот казував, що вони темношк≥р≥ ≥ кучер¤веньк≥. ќписуючи жител≥в п≥вн≥чного ѕричорномор'¤, √еродот пов≥домл¤в, що велике ≥ численне плем'¤, що жило м≥ж верхн≥м ƒоном ≥ середн≥м плином ¬олги, -- будини -- Уус≥ блакитноок≥ ≥ рудоволос≥Ф. —в≥дченн¤ такого роду дуже коштовне, тому що вони доповнюють дан≥ палеоантрополог≥њ ≥ дозвол¤ють скласти у¤вленн¤ про поширенн¤ де¤ких антрополог≥чних тип≥в до епохи Упереселенн¤ народ≥вФ.
¬ивченн¤ людини дос¤гаЇ в античний час своЇњ вершини в јр≥стотел¤ (384-322 р. до н.е.). ” своњх прац¤х У≤стер≥¤ тваринФ, Уѕро частини тваринФ, Уѕро виникненн¤ тваринФ, Уѕро душ≥Ф јристотель закладаЇ основи вивченн¤ тварин. ¬≥н розробл¤Ї класиф≥кац≥ю, розгл¤даЇ функц≥ональну роль частин т≥ла, а також механ≥зм≥в њхнього виникненн¤, анал≥зуЇ корел¤ц≥њ (зв'¤зку) частин. ¬≥н широко використовуЇ пор≥вн¤льний метод вивченн¤ ≥ вводить у б≥олог≥ю принцип аналог≥њ. јристотелю належить ≥де¤ Усход≥в ≥стотФ р¤ду чи поступового п≥двищенн¤ орган≥зац≥њ. ¬арто мати на уваз≥, що хоча погл¤ди јр≥стотел¤ були далек≥ в≥д ≥дей еволюц≥њ, однак його принцип ступенепод≥бного розташуванн¤ ≥стот з≥грав у XVIII ст. велику роль у розвитку еволюц≥йного навчанн¤.
јр≥стотелю належить величезна заслуга в розробц≥ проблеми м≥сц¤ людини в орган≥чному св≥т≥. ” його творах можна знайти безл≥ч глибоких думок про морфолог≥чн≥ особливост≥ людини, що в≥др≥зн¤ють його в≥д тварин. ќднак јристотель роз≥йшовс¤ з јнаксагором ≥ —ократом в оц≥нц≥ рол≥ руки людини. ” цьому м≥ркуванн≥ очевидна телеолог≥чна сутн≥сть св≥тогл¤ду јристотел¤, що по¤снювало на¤вн≥сть рук у людини, виход¤чи з т≥Їњ мети, ¤кий служать руки в ≥стоти, над≥леноњ розумом.
« учених древнього –има найб≥льше значенн¤ в ≥стор≥њ антрополог≥чних знань маЇ Ћукрец≥й ар (99-55 чи 95-51 р. до н. е.), автор поеми Уѕро природу речейФ, у ¤к≥й в≥н розвивав ≥дењ про природне походженн¤ орган≥чного св≥ту ≥ людини ≥ дав чудову по ¤скравост≥ картину розвитку культури в≥д перв≥сноњ дикост≥ до цив≥л≥зац≥њ. ≤нший найб≥льший римський учений -- лавд≥й √ален (131-200 р. н. е) -- завоював соб≥ славу ≥ незаперечний авторитет прот¤гом майже чотирнадц¤ти стор≥ч ¤к медик ≥ анатом. √ален зробив численн≥ розкритт¤ труп≥в тварин, головним чином собак ≥ нижчих мавп.
≈поха середн≥х стол≥ть у ™вроп≥ -- пер≥од застою у вс≥х област¤х знань. -- ” цей час традиц≥њ античних автор≥в знаход¤ть своЇ продовженн¤ в ѕередн≥й ≥ —ередн≥й јз≥њ, де жили ≥ д≥¤ли так≥ г≥ганти науковоњ думки, ¤к ≤бн-—ина ≥ Ѕ≥рун≥. ¬≥д цього часу в анатом≥чн≥й сучасн≥й номенклатур≥ збереглас¤ чимала к≥льк≥сть арабських терм≥н≥в.
≈поха ¬≥дродженн¤ протиставила аскетизму ≥ зал≥зному гн≥ту церковноњ догматики —ередньов≥чч¤ полум'¤не замилуванн¤ людиною, його ф≥зичною ≥ духовною м≥ццю. У÷е був найб≥льший прогресивний переворот, -- писав Ёнгельс, -- пережитий тод≥ людством, -- епоха, що мала потребу в титанах ≥ ¤ка породила титан≥в по сил≥ думки, пристраст≥ ≥ характеру, по багатосторонност≥ ≥ вченост≥Ф. ўоб скласти соб≥ представленн¤ про те, з ¤ким захватом писали люди ц≥Їњ епохи про людське т≥ло, досить прочитати наступн≥ р¤дки чудового скульптора ≥ ювел≥ра Ѕенвенуто „ел≥н≥: У“и змусиш свого учн¤ змальовувати ц≥ чудов≥ стегнов≥ к≥стки... оли ти намалюЇш ≥ добре закр≥пиш ц≥ к≥сти у твоњй пам'¤т≥, то почнеш малювати ту, котра м≥ститьс¤ м≥ж двох стегон; вона прекрасна ≥ називаЇтьс¤ sacrum... ѕот≥м ти будеш вивчати спинний хребет, що називають хребетним стовпом. ¬≥н спираЇтьс¤ на хрестець ≥ складений ≥з двадц¤ти чотирьох к≥сток, називаних хребц¤ми... “об≥ буде приЇмно малювати ц≥ к≥стки, тому що вони чудов≥Ф.
≈поха ¬≥дродженн¤ ознаменувалас¤ великими усп≥хами в област≥ анатом≥њ людини. „удово, що Ћеонардо да ¬≥нч≥ пропонував вивчати ¤кнайб≥льше вар≥ант≥в будови ≥ вибирати ¤к норму середн≥й. ¬≥н же пом≥стив малюнок руки людини поруч з малюнком руки мавпи.
Ќа першому м≥сц≥ серед анатом≥в варто назвати реформатора анатом≥њ ¬езал≥¤ (1514-1564), найважлив≥ша прац¤ ¤кого У‘абрика людського т≥лаФ була заснована на ретельному вивченн≥ т≥ла людини. ¬еликий внесок в анатом≥ю внесли ‘алоп≥й, ™встах≥й, ‘абриц≥й. —еред зоолог≥чних роб≥т велике значенн¤ мали прац≥ луз≥¤, що описали р≥зних екзотичних тварин, √еснера, автора п'¤титомноњ енциклопед≥њ тварин ≥ безл≥ч≥ ≥нших роб≥т, Ѕелона, що вивчав птах≥в ≥ дав повчальне зображенн¤ к≥ст¤ка птаха поруч з к≥ст¤ком людини в однакових позах ≥ з однаковими л≥терними позначенн¤ми гомолог≥чних частин. ќсобливого згадуванн¤ заслуговуЇ ”л≥с јльдрованд≥ (1522-1605), що зробив спробу побудувати класиф≥кац≥ю тварин по ступен≥ њхнього спор≥дненн¤. јльдрованд≥ також належить заслуга правильноњ оц≥нки значенн¤ кам'¤них стр≥л, що знаход¤тьс¤ в земл≥; в≥н вважав њхн≥ми виробами древн≥х людей. ¬арто нагадати, що в середн≥ стол≥тт¤ в кам'¤них стр≥лах бачили метальн≥ знар¤дд¤ в≥дьом. ѕравильне тлумаченн¤ кам'¤них сокир ¤к вироб≥в людських рук давав також натурал≥ст к≥нц¤ XVI ст. ћеркат≥.
¬еличезне значенн¤ дл¤ розвитку знань про раси мали велик≥ географ≥чн≥ в≥дкритт¤ XV ≥ XVI стол≥ть. ѓм передували подорож≥ вен≥ц≥анц¤ ћарко ѕоло (1254-1323), що познайомило Ївропейц≥в з високою культурою китайського народу ≥ перш≥ зведенн¤, що пов≥домило, про населенн¤ багатьох аз≥атських крањн.
ќдним з важливих дл¤ антрополог≥њ наукових результат≥в далеких подорожей було перше безпосереднЇ ознайомленн¤ Ївропейц≥в з мавпами. “ак, супутник ћагелана ѕ≥гафета (1598) писав, що на африканських берегах Уводитьс¤ безл≥ч мавп, що насл≥дуючи людським рухам робл¤ть велику приЇмн≥сть знатним особамФ. «нанн¤ про африканських антропоморфних мавп у XVII ст. накопичувалис¤ завд¤ки мандр≥вникам (наприклад, англ≥Їць ѕуркас -- 1625) ≥ анатомам (голландець “ульп≥ус--1641, англ≥Їць “айсон -- 1699). ћожливо, що описаний ѕуркасом УпонгоФ -- це горила, а УэнджекоФ -- шимпанзе. ќб'Їктами досл≥джень “ульп≥уса ≥ “айсона були шимпанзе.
Ќазван≥ досл≥дженн¤ послужили важливим матер≥алом дл¤ обірунтуванн¤ надал≥ ≥дењ близькост≥ предк≥в людини до тварин. ÷¤ ≥де¤ одержала св≥й розвиток у боротьб≥ матер≥ал≥зму проти ≥деал≥зму у французьких ф≥лософ≥в-матер≥ал≥ст≥в XVIII ст. (ƒ≥дро, √ельвец≥њ, Ћаметри, √ольбах).
ќдночасно з висловленн¤ми см≥ливих здогад≥в про походженн¤ людини в≥д тварин у XVIII ст. будувалис¤ класиф≥кац≥йн≥ схеми. Ќайб≥льший натурал≥ст арл Ћ≥ней (1707-1778) вид≥лив заг≥н примат≥в, у ¤кий в≥н пом≥стив разом з кажаном, лемуром ≥ мавпою також ≥ людину. …ому ж належить ≥ вид≥ленн¤ виду Homo sapiens ≥ його под≥л на чотири раси.
—еред численних подорожей найб≥льш велике значенн¤ мали три плаванн¤ англ≥йського мореплавц¤ ƒжемса ука, зроблен≥ ним з 1768 по 1779 р. у “ихому океан≥. ” результат≥ цих плавань було спростовано чисто умогл¤дне переконанн¤, що панувало тод≥ в науц≥, в ≥снуванн≥ величезного континенту УЌев≥домоњ ѕ≥вденноњ земл≥Ф (у п≥вденн≥й частин≥ “ихого океану). р≥м того, було в≥дкрите сх≥дне узбережж¤ јвстрал≥њ, були вперше нанесен≥ на карту так≥ велик≥ острови, ¤к Ќова «еланд≥¤, Ќова аледон≥¤ ≥ безл≥ч ≥нших великого ≥ малого розм≥р≥в. Ѕули з≥бран≥ зведенн¤ про природу остр≥вного св≥ту “ихого океану, про зовн≥шн≥й вигл¤д ≥ культуру його населенн¤.
Ќайважлив≥шим пер≥одом у розвитку антрополог≥њ й у њњ формуванн≥ ¤к особливоњ науки була середина минулого стор≥чч¤. 60-≥ ≥ 70-≥ роки XIX ст. характеризуютьс¤ ростом ≥нтересу до питань систематики людських рас, њхнього походженн¤ ≥ розселенн¤. ” ѕариж≥, з ≥н≥ц≥ативи ѕол¤ Ѕрока, у 1859 р. ірунтуЇтьс¤ јнтрополог≥чне наукове сусп≥льство, при ¤кому були орган≥зован≥ музей ≥ јнтрополог≥чна школа. ” 1863 р. ірунтуЇтьс¤ јнтрополог≥чне сусп≥льство в Ћондон≥, у 1864 р. -- антрополог≥чний в≥дд≥л —усп≥льства аматор≥в природознавства в ћоскв≥. ѕ≥зн≥ше аналог≥чн≥ орган≥зац≥њ виникають у Ќ≥меччин≥, ≤тал≥њ й ≥нших крањнах.
” числ≥ основних задач цих сусп≥льств значитьс¤ вивченн¤ людських рас. ”вага широких к≥л сусп≥льства до расових розходжень у людини характерно дл¤ епохи ≥мпер≥ал≥зму -- епохи остаточного територ≥ального розд≥лу св≥ту м≥ж найб≥льшими кап≥тал≥стичними державами ≥ загостренн¤ протир≥ч м≥ж невеликою жменею пануючих нац≥й ≥ поневолених народ≥в колон≥альних ≥ залежних крањн. олон≥альна експанс≥¤ Ївропейських держав, р≥зк≥ нац≥ональн≥ протир≥чч¤ в сам≥й ™вроп≥ в зв'¤зку з об'Їднанн¤м Ќ≥меччини ≥ њњ перемогою у франко-пруськ≥й в≥йн≥, загостренн¤ нац≥онального питанн¤ в царськ≥й –ос≥њ, в≥йна ѕ≥вн≥чних ≥ ѕ≥вденних штат≥в јмерики ≥ пов'¤зане з ними негрет¤нське питанн¤ -- ус≥ ц≥ обставини надзвичайно п≥дсилюють ≥нтерес р≥зних груп сусп≥льства до проблеми расових особливостей у людини. ” цей пер≥од прогресивн≥ сусп≥льн≥ сили вступають у запеклу боротьбу з апологетами реакц≥њ, що в≥дстоюють теор≥ю нер≥вност≥ рас. –асизм знаходить соб≥ особливо благодатний ірунт у середовищ≥ американських ≥ англ≥йських пол≥ген≥ст≥в, що намагаютьс¤ обірунтувати законн≥сть торг≥вл≥ неграми, аргументами на користь Утеор≥њФ близькост≥ темношк≥рих рас до тварин. Ќайб≥льш принципову ≥ посл≥довну критику ц≥ рабовласницьк≥ погл¤ди зустр≥ли з боку рос≥йських революц≥йних демократ≥в, головним чином Ќ. √. „ернишевського. ‘актичне њхнЇ спростуванн¤ було дано досл≥дженн¤ми Ќ. Ќ. ћиклухо-ћакла¤ на Ќов≥й √в≥нењ.
¬исновок
Ќайб≥льшою под≥Їю в ≥стор≥њ антрополог≥њ була по¤ва праць „арлза ƒарв≥на Уѕоходженн¤ людиниФ (1871) ≥ Уѕро вираженн¤ емоц≥й у людини ≥ тваринФ (1872). ¬они були п≥дготовлен≥ насамперед ≥де¤ми еволюц≥он≥ст≥в XVIII ст., працею Ћамарка У‘≥лософ≥¤ зоолог≥њФ (1809), працею самого ƒарв≥на Уѕоходженн¤ вид≥вФ (1859), поруч роб≥т його прихильник≥в -- √ексил¤, √еккел¤ й ≥н., а також усп≥хами археолог≥њ палеол≥ту (Ѕушу де ѕерт), четвертинноњ геолог≥њ (Ћ¤йелль) ≥ ≥нших галузей знанн¤. –оботи ƒарв≥на завдали нищ≥вного удару телеолог≥чним погл¤дам на людину, ≥ в цьому -- найважлив≥ша сторона прогресивного значенн¤ його праць дл¤ антрополог≥њ.
ѕитанн¤ походженн¤ й еволюц≥њ людини розробл¤лис¤ в часи ƒарв≥на головним чином зоологами. јнтрополог≥¤ 60-70-х рок≥в зосереджувала свою увагу на вивченн≥ рас. ” ц≥ ж роки посилено розробл¤ютьс¤ питанн¤ методики антропометр≥њ (Ѕрока, Ѕер, ¬елькер, Ѕогданов), а п≥зн≥ше -- прийоми вар≥ац≥йно-статистичного досл≥дженн¤, що дозвол¤ють шл¤хом обл≥ку статистичноњ в≥рог≥дност≥ результат≥в встановлювати чи в≥дкидати розходженн¤ м≥ж середн≥ми арифметичними групами, що з≥ставл¤ютьс¤.
ќднак уже наприк≥нц≥ минулого стор≥чч¤ проблема антропогенезу робитьс¤ нев≥д'Їмною частиною антрополог≥чноњ науки. –азом з цим природно народжувалос¤ питанн¤ про взањмов≥дносини м≥ж расознавством, з одного боку, ≥ навчанн¤м про виникненн¤ ≥ розвиток людини -- з ≥ншого. ≤деологи реакц≥њ перенесли законом≥рност≥ природного добору в людське сусп≥льство. “ак виникли тенденц≥йн≥, глибоко помилков≥ напр¤мки -- Уантропосоц≥олог≥њФ, Усоц≥альний дарв≥н≥змФ, Урасистська Ївген≥каФ ≥ ≥нш≥ лжетеор≥њ, покликан≥ виправдати експлуатац≥ю ≥ винищуванн¤ колон≥альних народ≥в. ”с≥м цим побудовам протистоњть справжн¤ наука ≥, насамперед, величезна маса фактичного матер≥алу, з≥брана вченими багатьох крањн св≥ту.
« досл≥джень в област≥ антропогенезу особливо широку попул¤рн≥сть набули роботи јбел¤, Ѕолька, Ѕул¤, ¬ейденрейха, √регор≥, ƒюбуа, изса, Ће √ро, ларка, Ћ≥ки, Ћота, ћатейки, ћонтегю, —ерджи, Ўвальбе, ј. Ўульца; в област≥ расознавства -- Ѕ≥асути, Ѕоаса, ƒеникера, ƒжиуфр≥ди, –уджери, «аллера, уна, √. Ўап≥ро; в обох област¤х -- ¬аллуа, √рдл≥чки, —толигво ≥ багатьох ≥нших.
¬икористана л≥тература:
1. ¬овк ’. ќснови антрополог≥њ. // ињв, 1995.
2. ¬овк ’. јнтрополог≥¤. // ињв, 1994.
3. √инзбург. ≈лементи антрополог≥њ дл¤ медик≥в. // ињв, 2000.
4. ƒ¤ченко ¬. ѕ. јнтрополог≥чний склад украњнського народу // Ћьв≥в, 1994.
5. —егеда —. јнтрополог≥¤ // ињв, УЋиб≥дьФ, 2001.
|
